Лягали спать інваліди ситі, смачно підкормились. Рано несподіванка. Дроваль доставив два мішки картоплі. Де взяв, як його пропустили в брамі, не говоре.
Дивно. День і ніч ходять за дротом озброєні вартові. Вночі брама заперта. Картопля добра, велика. Дроваль хоче за неї половину того, що платять, — вигода.
Мішок — для себе, мішок — сімейні і дівчата куплять.
"Скоч, которий до тих, що хотіли картоплі". Все, що було до цродажі, - продано. Картопля для нас прийшлась даром, на цей раз визначено закупщиків і постоянного продавця. Треба було зеленини, помідорів, перцю і лаврового листу.
Постановлено правлінням перець і лист вимінять за какао. На всіх і так мало, а кава з молоком з банок смачна. Цим разом позичилось корзин у сімейних. Куповано все за гроші. Рано знову два мішки доброї картоплі доставив Дроваль. Після снідання спав до обіду. Де брав — не хотів говорить. Діло підозріле і, може, небезпечне для нас усіх.
Позвав Дроваля до себе, питаюсь один на один. Путається, каже:
"Тут єсть один з хутора, привозить до брами, а я попросю жовніра, забираю і приношу".
"Як? Два рази ходиш з п'ятипудовим мішком по півкілометра?"
"Якби друга нога, приніс би і десять пудів".
І все. Бреше.
Того дня мав Дроваля на оці, він тоже хіба це замітив. Повечерявши, ліг спать, а я сидів в сепаратці, прислухався. Картоплі не було ще день. А потім на третій день — мішок! Бачу, Дроваль має порядну блузу — уторгував, значить. Цікаво, хто. кого перехитрить? Дроваль взяв щось до кишені і вийшов перед вечерею. З дверей, котрі з сепаратки виходили на дроти, почав обережно розглядаться. Пройшов понад дротами і високим житом вартовий, завернув в бік до II відділу. За 2–3 минути з трави коло рогу піднялась голова і зникла. Помалу пішов там, слід примнятої трави, а під дротом — залізний загострений кусок залізного шворня на 50–60 см, головка міцно пригнута, нікого немає, все зрозуміло. Дроваль підносе нижній дріт, кладе на вбитий шворінь, вилазе і зникає в збіжжі. Рискує дістать кулю.
Цікаво, як мішки протягає?
Скоро не вернеться. Трохи треба поспать, потім прослідить.
І що ж оказалось? Перед світом, коли вартовий десь куняв, Дроваль вийшов з жита з мішком, перекинув через дріт (2,2 м), перекинув другий, а сам проліз низом, підперши шворнем дріт знизу. Що ж, таємниця розгадана, а піднімать бучу не можна.
На тім кінчилась Дровалева достава картоплі. А наша розмова була така:
"Дроваль! Все бачив і знаю. Як вилазив, вертався, перекидав мішки. Легко міг би дістать кулю, риск великий. А як тебе піймають — сором ляже на весь барак, знову всіх розкидають, назвуть злодіями. Кривдиш господаря, може, і мусить замітить спустошення, догадається, підніме крик, поскаржиться. Почнеться слідство, а відомо, де продається картопля. Живем ми, можливо, краще харчуємось, а ти хочеш попсувать усе. Правління верне тебе до твого попереднього бараку!'
"Більше не буду. Господарі нічого не узнають, бадилля стоїть, як стояло, сліду не осталось, бо картопля вибиралась навкруги куща, а потім все загорталось. Будьте спокійні, пане голова, більше не піду".
Скоро картоплю зібрано, збіжжя раніше скошено і звезено.
З Липинським, Шеметом, Болбочановою та Варшавою зв'язок не переривався. Діставав книжки, давав читать, заохочував до науки, здобуття фаху. Була зорганізована майстерня, де учились столярства, слюсарства, бляхарства. Столярство вів Отрішко, з його Ганни вийшла непогана артистка. Мала добрий голос альт і талант. Хваливсь нею Петро та хвалив пор. Рибалка, свого земляка, що опікувавсь Ганною при виїздах, а виїжджали часто. їхня сепаратка була притульна, чиста постіль, над іконою і вікном — вишиті рушники, своєї роботи стіл, кріселка, стіни оклеєні шпалерами. Працювали в майстерні козаки і старшини, трохи заробляли, діставали з ІМКи додатково молоко, цукор, какао.
А одночасно з проявою ініціативи унезалежнення себе, вирвання з табору, здобуть фах, кінчить науку, була переважаюча кількість, що вірила в поворот на Україну з зброєю в руках, в всенародне повстання.
Компуз — невеликий, кремезний, з проваленим качиним носом носивсь по таборі, кричав, садив до арешту. Пилькевич, хоть і мав Академію Генерального штабу, в самій речі був тупий, а виступав велично, як Зевс чи напушений півень. В його Кордонному корпусі було не більше 150 чоловік. Жандармерія, гарно убрана в синю уніформу з білими кантами та аксельбантами на лівій стороні грудей, трималась незалежно, як в нормальних умовах. Слідила за всіма, шукала зради, затримувала листи, провадила цензуру. Підлягала міністрові внутрішніх справ, співпрацювала з польською комендатурою, мала право проводить ревізію.