З їх же були найкращі кравці і шевці.
Якось дістав листа од Адама Йосиповича з просьбою навідатись у Варшаву. Це, власне, він вистарався про працю на рибних ставах, де був спочатку Тарнавський, а пізніше я. Був одним з нечисленних, що передав землю селянам за малий викуп ще до революції 1917 року, посвятив себе службі Україні. Походив з знаменитого французького роду, що оселився на Україні в початку XVII віку, а рід виводився од першого короля франків Хлодвіга. В Польщі Адамів протопласт опинився в зв'язку з виступленням проти королівської існуючої влади.
Жив тоді А. Й. в готелі "Саскім", де була добра ресторація. Хотів п. Адам, щоб я переїхав до Варшави, а коли вислухав, як мені працюється і живеться, не настоював. Після обіду він був зайнятий, а вечором я вертався.
Пішов вечерять сам, зайняв місто в дальшім кутку. На естраді приготовлявсь струнний оркестр, скрипки, мандоліни, балалайки, гітари — так з 15–17 чоловік.
Поки готовилось замовлене на вечерю, оркестр заграв партію Карася з "Запорожець за Дунаєм". З приємністю прислухаюсь знайомій мелодії та придивляюсь, може, побачу кого знакомого. Бас-балалайка грає соло, решта творить фон. Гарно виходе. Вдивляюсь в обличчя і… мало не злетів з крісла! За сидячими музиками, посередині стоячих, грає на балалайці-альті не хто другий, як Іван Константинович Дубовий! Аж так?
Саме кельнер приніс вечерю. Попросив ще накриття, графинчик горілки, закуски та щоб в перерві прийшов до мене отой високий блондин з балалайкою.
Що то значить — не мати повних прав громадянина? Чути себе пониженим, не на своїм місті. Іван ішов з приклеєною усмішкою на лиці, з балалайкою в руці, готовий щось заграть замовлене, дістать чарку і трохи марок! І це мій приятель, командир, людина міцна, здібна, з широким горизонтом і можливостями! Він не пізнав мене одразу, стояв в півуклоні.
"Кинь в куток балалайку, почоломкаємся, Іван Константинович!" — сказав я встаючи. Він був на це не приготовлений, аж похитнувсь од несподіванки.
Розуміється, балалайка пішла в куток.
"Не вернешся, братіку, до балалайки, то не для тебе. А тепер розказуй: як жив і живеш, хто з знайомих є в Варшаві, кого спотикав, а потім буде моє слово".
"З табору виїхав з оркестром, котрий зорганізував Енгельман. їздим по більших містах. Були в Познані, Лодзі, Кракові, тепер — у Варшаві. Життя циганське, кочовниче. Платню визначає Енгельман. Тут ночуємо в готелі, дістаємо снідання, обід і вечерю. Грішми — на день прокормиться. Частина заробітку іде на реквізит. Скрипач і мандолініст — солісти — мають більше. Мені не хватає прокормить жінку. Невесело, брате.
В Варшаві Дяченко з частиною своїх при кінськім запасі. З ним і брат Віктор. Цей ходить в студентській шапці — каже, що на ветеринарії. Наших тут немало, чимало поженилось, улаштувалось якось".
"А де брат Сергій?"
"Не пізнав? А он стоїть з балабайкою-пріма".
"А жінка де?"
"Чекає в готелі на вечерю".
Після якоїсь там чарки підійшов кельнер з кавою. "Забери, — кажу, — балалайку, однеси в оркестр і скажи, що цей пан не прийде".
Іван тільки очі витріщив.
"Слухай, друже! Грать тут більше не будеш. Поїдеш зі мною на креси в Барановичі, там люди такі, як ти, потрібні, а роботи — непочатий край! Я тебе зроблю поки що своїм помічником, всім поділюсь, а заробіток гарантую втроє більший.
Далі легко улаштуваться на роботах військових. Жінку залиши на тиждень тут, грошей дам, а як найдеш мешкання, забереш і жінку. Пам'ятай, твоє місто на будові при живому ділі. І люди там свої, а немало з твоєї ж бригади. їдем зараз!"
"Приїду за 2–3 дні, треба устроїть Аллу та розсчитаться з оркестром".
"Добре, нехай так і буде. Оце мій адрес, приїдеш, то іди до залізниці, побачиш роботи, запитай, де мене найти. Аллою Сергій заопікується".
"З Сергієм Алла не балакає і його жінка тоже".
"Погано…"
їхав до себе та думав про відповідальність, яку беру на себе, а все ж таки краще була всяка праця, ніж циганське принижене існування.
Розпочинались великі роботи при ремонті військових казарм. В Барановичах кватерунок мали частини гарнізону, полк піхоти, полк кавалерії, дивізіон артилерії. Стройки вимагали залізничні станції, що містились в тимчасових бар а- ках або товарних вагонах.
Роботи — аби сила та енергія, а Іванові того не позичать. Зв'язав собі руки сам жонячкою. Міг би легко закінчить вищу освіту чи то в Чехії, чи Берліні, а навіть в Польщі, де значна кількість наших професорів викладає в Університеті, Політехніці, Академії. А до того знав ще добре французький та німецький.