Нічого не поробиш, так, видно, судила йому доля. Вернувшись до себе, купив примус, чайник, сковороду і дещо ще з посуду. Чекаю кілька днів, аж раз перед обідом кажуть робочі, що якийсь чоловік мене тут шукав і пішов в сторону депю.
Дуже бідно одітий, Дубовий дуже зрадів мені. Уже спіткав знайомих старшин. Заімпонував йому розмах робіт, розкинутих на кілька кілометрів, де робило коло 700 людей, поділених на групи, кажда при своїм ділі.
Іван приїхав з Аллою і всім, що мав, а містилось в двох невеликих валізках. В мешканні Алла лежала на моїм ліжку, притихша, онесмілена.
Іван зайнявся чаєм, а я пішов по щось до чаю до склепу і масарні (Баранцевича). Настрій поправився, повеселіла пара гостей.
Спільно порадились і постановили тим часом жить разом.
Ліжко одступаю. Алла буде нас харчувать. Решту грошей дам на продукти (прощай, пальто), підшукаєм їм квартиру. Скоро получка, Іван щось заробить, я докину, та розглянемось за якоюсь працею постоянною.
Залізничні роботи за 3–4 місяці кончаться, як буде далі з фірмою Даценка — ще питання, а роботи стройові та ще військові тільки починають розгортаться, хватить надовго.
Стали ми так жить разом. Алла зробила добрий обід, вечерю. Ситі і задоволені, поклались спать, вони на ліжку, я — на підлозі. На другий день Іван пішов трохи раніше на обід, я задержався. їдучи потім, думаю — непогано виходить, цікаво, що сьогодні буде на столі?
Приходжу, лежать обоє на ліжкові, стіл порожній і нічим не пахне з кухні.
"Давайте їсти, голодний, як пес".
"Обіду немає".
"Як немає? В чім річ?"
"Немає грошей!"
"Згубили?"
"Не згубила, пішла по продукти, заглянула в магазини, купила собі дещо, так і розійшлися".
Не було чого говорить, заткало! Злий, пішов я до склепу, купив в борг хліба, ковбаси, поставив чайник, а був великий.
Мовчки почав пить, не дивлюсь на ліжко, не приглашаю. Пив, аж чайник зробивсь порожній, а був, здається, повний. Звичайно випиваю дві шклянки, часами з вишнями і 5–6.
Чую, сміються обоє голосно — глянув, у Івана аж сльози виступили!
"Чого смієтесь?"
"Скільки ти шклянок випив?"
"Не считав, хіба з шість, тепер грійте собі, цукор, ковбаса і хліб є".
"Та ж ти випив вісімнадцять шклянок! Ми считали".
Значить, чайник був майже повний, містить 20 шклянок.
Засміявся і я.
"Одначе так хазяйнувать не можна. З тиждень будем жити чаєм, а до чаю я буду купувать".
Алла накупила косметики і туфлі.
В недовгім часі Іван влаштувався в бюро районного інженера-архітектора, а був то Зигмунт Вигановський. В воєводстві він завідував усіма будівляними роботами. Строїлись і ремонтувались казарми для війська і колонії для урядовців адміністрації. Дубовий одразу став на ноги міцно. Найняв мешкання на три кімнати з кухнею. Перетяг до себе фахівців, старшин, переважно запорожців, обнявши надзор на роботах в казармах. Всім заробітки значно збільшились, а йому, хіба, платня положена втричі більше, ніж моя. Щасти Боже, в добрий час!
Роботи виконували різні фірми, переважно брестські, де одбувались торги в управлінні делегата уряду на всі будовляні роботи в східних граничних воєводствах. Був ним знаний інженер будівляний Прохніцький.
Шефом інженерно-саперного керівництва — військовий інженер Елец, ніколаєвець, котрий симпатизував українцям, підтримував і дуже добре володів укр-ю мовою, був дуже симпатичний і милий, культури високої людина.
Завелось у Дубових 2–3 прислуги, щовечір — гості, наші ж залізничники- старшини. Виділявся Георгій Капітанов, мазурист, співак з гарним баритоном, широким репертуаром, добре грав на гітарі і піаніно, красивий, стройний, бувший поручик Лубенського гусарського полку. З образованія — технік-корабле- строїтель, з характеру — правдивий гусар. Добрий товариш і добрий працівник.
Був ще хорунжий Кошлаченко, молодший десятник, служив Рукінову до посилок, досить красивий, ходив часто. Рукін його недолюблював, звертавсь на "ви". Тепер К-ко пристроївся особистим ад'ютантом Алли Олексіївни.
Кінчились роботи на залізниці.
Приїхала сім'я Карла Михайловича. Зайняла великий куток більшої зали, тепер майже порожньої. В товаровім вагоні привезли немало вещей і корову. Сім'я досить велика. Мати, Маргарита Антонівна, — за 40 літ, четверо дітей — дівчина-під- росток з карими очима, чорними бровами і золотистими косами, 14-літня Нюта, 12-літня Стася, 10-літній Олесь і 8-літній Метек. Кидався в очі "kuferek" — величезний сундук. Кидалось в очі, що в сім'ї порядок веде мати, енергійна і рухлива. Як батьки, так і діти, говорили переважно по-російськи. Тепер Юля убиралась в гарні сукні, а з настанням холодніших днів убиралась в добре пошите пальто.