"Так, це я".
"Інженер Розен. Ідьомте на бричку і поєдем на Блок-Бутень на тартак і по дороге поговорим, дело важное".
Цікаво!
Нова гарна бричка, добрі коні, на ногах бараниця, тепло. Розен чисто говорить по-російськи, а, видно, був жидом.
"Дело вот в чем. Нужно проложить од главного путі на тартак ветку, і то до Нового года. Время позднее, с дня на день ударіт мороз. Сейчас ви осмотріте место, провесіте, занівеліруєтє, а после обеда начнете работа. План і нівелір на местє".
"Позвольте, как же я в лакірованих туфлях буду работать? Начнем завтра. С'єзжу в Барановічі, переоденусь і рано вернусь".
"Все получите, что надо, дорог каждий час. Сколько вам надо сегодня рабочих?"
"Ну раз так, то троіх по пріезде, 40 — после обеда, важно познакоміться с местностью і почвой".
Тартак великий, на 4 чатри. Величезні запаси дошок і всяких вимірів брусів. Все це іде за границю, переважно в Англію. Три нові доми, ніякої огорожі, залізниця іде в насипу. Бічна вітка по плану — 1,800 км. Роботи земляні невеликі: ґрунт піщаній, легкий. Що ж, земляні роботи невеликі, підуть скоро. Вертаюсь, оглянувши. Робочих з сокирами послав робить кілки. Управляючий — солідний, інтелігентний, запросює на снідання і розмови. На столі — сир голландський, масло, сардинки, булки, пляшка коньяку. Чай з лимоном. Розмова велась приблизно така(з управляющим):
"Чи виконаєте цю роботу і скільки на це треба часу?"
"Роботу виконаю легко. Часу займе коло 15 робочих днів, коли буду мати скільки треба робочої сили і повний матеріал".
"Все будете мати. На снідання, обід і вечерю требуйте, що любите, а тим часом далі умовляйтесь з інж. Розеном".
З Розеном:
"Сколько ви хотітє получіть, считая в доларах?"
Думаю, скільки запросить? Добре убрання коштувало тоді 8 доларів. Запрошу 16.
"Хочу дістать 16 доларів, кошти подорожі до Барановичів і назад в неділю. Харчі та, в разі потреби, бричку".
Розен зразу згодивсь.
Все буде, як хочете.
"Мене непокоїть тільки те, що немає рельсів та накладок, болтів і гаків".
"Все це дасть дирекція. Я зараз "іду в Вільно, щоб підігнать".
"А як не буде на час, а я буду гулять?"
"Буде, а впрочім, в разі задержки будете мати на місті повне харчування і то добре. Що ще?"
"Не бачу кирок, потрібних, як ударе мороз. Це, правда, достану сам. А грішми, як сказав, і тільки за 15 робочих днів".
До обіду приготовилась висота полотна, а по обіді 40 робочих зробили добрий кусок роботи. Дано мені штани, чоботи та добрий кожушок, все нове.
Другого дня працювало 60 робочих і 40 фурманок, третього дня кінець полотна, рознесено шпали, а про рельси не чути. Гуляючи, заглянув в тартак. Крім траків, працюють дві круглих пили. Матеріал виробляється дуже старанно. За цим слідить досвідчений бракар. Заграница не прийме найменшої погрішності. Раз і другий зайшов глянуть на машини в майстерню, де точаться пили і працює монтер-механік. Він відповідає за стан машин, трансмісії, світло, інструмент. Гуляю так кілька днів, прийшов і мороз, осеребрив землю і готове полотно з розложеними, затесаними шпалами. Про рельси нічого не чуть, і Розен не появляється.
Механік за каждим разом придивляється до мене, коли я щось у його питавсь. А одного дня по обіді звернувсь несміло:
"А звідкіль ви будете?"
"З України", — кажу.
"Україна велика, з яких сторін?"
"З Олександрівська, коли чули, це на Дніпрі нижче порогів".
Механік аж підскочив:
"А чи не будете ви пан Авраменко?"
Тепер мене кинуло і похололо в грудях.
"Я учень Андрія Антоновича, знаю сестру вашу і матір, був на похоронах брата…"
"То Андрій помер?"
"Помер одразу: сьогодні був в службі, завтра не жив".
Здавило в горлі, одвернувсь, пішов набік, заплакав, вернувсь знову:
"Розкажіть усе про брата".
"Я був молодим. В 1915 році біженцем попав в Олександрівськ. Поступив в телефонну сіть. Андрій Антонович звернув на мене увагу, вчив, запрошував до себе, для того знаю Парасковію Івановну і Галю. А. А. був дуже працьовитий, вимагаючий, справедливий і настойчивий. Смерть мав скору, пішла сильно кров горлом — і кінець. Кажуть, розрив серця. Часи були страшні. Червоні, білі, Махно. Він, кристальна душа, не міг перенести того, на що прийшлось. дивитись. Я маю дома фотографію, де і Галя єсть".
"Далеко живете?"
"В Бутені, 4 верстви".
"Зараз ідемо до вас".
Бричку дав управляючий.
І за півгодини дивлюсь на велику світлину. Галя, ст. діловод, сидить скраю. Посередині — ст. механік Андрієвський, стоять телефоністки, пізнаю Цвіркунівну, Галину подругу. Дивлюсь довго мовчки. В хаті балакають тихо. А мені здається, що я неначе вернувсь додому… Вернусь скоро!