Фірма "Астіос" несе великі кошти. Вагони під погрузну підставляються між потягами. Дерево треба носить під гору на двохметровий насип. Платиться багато за простой вагонів, фірма не успіває достачать замовлення до Гданська. А рельcie немає. Розен — як в воду впав.
Приїхав шеф Астрахан (другий Іоселевич). Було багато крику, як то у жидів. Цілий день все бігали то по плацові, то в тартак, то по шпалах, котрі ждали на рельси. Кругом аж луна розлягалась! В кінці прийшли до моєї кімнати:
"Ну что будем делать, где взять рельсов? Такіє убиткі!"
"Спробувати можна, я уже цим інтересувався, но будет стоїть".
"Сколько?"
"Не менше 100 доларів, а может, і больше немного, железнодорожнікі любят деньги, может бить і удалось би".
"Хорошо, постарайтесь, заплатім".
"Но деньгі мне на руки, єслі дело будет верное".
Заджеркотіли жиди, в кінці:
"Деньгі получітє".
Мені казав дорожний мастер Кухта, що його колега в Косові має в розбірці старі вітки, а є рискований і одважний. З ним варто побалакать. Астрахан вертався в Гданськ, а я разом до Косова. Купе І кл. Витяг він дужих дві сигари, одну протягає: "Куріть!" — "Не курю".
Запалив А. цигару, дим густий, прямо пускає під ніс, треба було пересісти до вікна. Дивлюсь на ліс, диму робиться більше та починає робиться, як од смаленої вовни. Хотів вийти на коридор, аж бачу, директор дрімає, а з кишені дорогої шуби іде дим!
"Пане Астрахан! У Вас щось горить в кишені!"
Той моментально очунявся, сунув руку в кишеню:
"Уй!" — моментально вихватив опечену руку, швидко скинув шубу. Кишеня — наполовину спалена, дірка в покритті, знищена рукавичка. Він необережно сунув в кишеню половину сигари, не докладно згасивши. Злий, як хрін, лаявся і нарікав на весь світ.
Ось і Косів. "Так, пожалуйста, постарайтесь!"
Знаходжу дорожнього майстра — Россо. Високий, кремезний, літ коло 40. Лице симпатичне, густі гарні вуса, сірі очі, уважні, розумні, з певним іронічним виразом. З таким треба одверто, викласти усе як на долоні.
"Справа така, — кажу, привітавшись. — До тартака в Блок-Бутень будую залізницю".
"Знаю, п. Авраменко".
Ого, фамілію мою навіть знає.
"Полотно готове, шпали чекають на рельси з дирекції. Жиди нервничають, просили пошукать, де тимчасово позичить. Пан Кухта радив балакать з вами. Хочете добре заробить і дать добре заробить своїм робочим, подумайте і одразу скажіть. Мені треба 1800 метрів, з скріпленям, козлом і стрілкою. Все вернеться з вдячністю".
Россо довго не думав.
"Що зароблю я і мої робочі?"
"Маєте до розібрання бічницю?"
"Маю шини і скріплення добрі, будова в 1915 р., німецька".
"Так от, 15 робочих розберуть, довезуть і погрузять все в одну добу. Дві льори потребує начальник станції, це тоже ваша забота. Робочі поїдуть з торовим, вигрузять і рознесуть матеріал на місто, займе це ½ години. Ви дістанете на добре убрання, собі і дружині — на гарні пантофлі, робочі — на добрі чоботи, торовий — на дві пари пантофлів, нач. станції — собі на убрання, жінці — на туфлі. На закінчення вся станція дістане вечерю в буфеті, хто скільки вип'є і з'їсть. За все заплачу особисто в долярах".
"Згода!"
"Умова — все в три дні".
"Буде усе зроблено стисло, будьте певні".
"Я певний, коли балакаю з розумною людиною. Тепер ходім до нач. станції, нехай замовляє платформи".
Нач. станції здоров'як, як і Россо, з добродушним, одвертим лицем, всю справу схватив на лету і зараз вислав замовлення в Будень. Закріпили ми умову в буфеті. Нач. станції перед тим, як випить, обережно розглянувсь.
В Доманово договоривсь з Кухтою про уложення рельсів та висланою бричкою повернувсь на тартак. Управляющий, довідавшись що за 4 дні все буде готове, мало не кинувсь обнімать з задоволення. В той же день повідомив телеграмою Гданськ. Як було заплановано, так і виконано. Треба було тільки обрізать малий кусок рельси і просить дистанцію прийнять бічницю і одкрить рух.
Треба було з Барановичів привезти станок, обрізать рельсу при стрілці. Задоволений з удачі в роботі та з доброго заробітку, купив смачних речей всім Цеплухам. Пригадується, як в морозний вечір сидимо ми з Юлею на лавочці коло діжурки руху, в тім же бараку, де живуть. Зараз прийде паровоз до пасажирського потягу, що стоїть на пасажирськім вокзалі. Ось і паровоз. Виходить діжурний, я погрузив свій 70 кг-й станок, і їдемо скоро по довгій крутій дузі. Крила в паровозі над колесами покриті кригою. В якімсь моменті оглядаюсь і бачу, як станок летить в двометровий сніг! Не задумавшись, з тендеру скочив і я, пробив верхню замерзлу шкарлупину та вбивсь під неї аж до землі. На щастя, нічого не поламав в собі, кістки цілі. Якось виліз нагору, найшов станок, витяг на плечі, і скоріше до потягу, може, успію. Нести незручно, станок розлазиться, одначе спішу, уже близько. Доходжу без духу до паровозу, як той рушив. Кидаю на ступеньку вагону — злітає, на другу — те саме, з третьої полетів вниз, брякнув на перон, мало не заплакав…