Майже без сили поплівсь до мешкання Божка, що жив недалеко. Стукаю, голос питає: "Хто там?" Відповідаю і стукаю знову. Двері одперлись, і я ввалився без сили на стілець. Божко, завше мовчаливий, поміг роздіться, скинуть чоботи поклав в своє тепле ще ліжко, а сам одівсь і вийшов переночувать в другім місті, Спав каменем, а проснувшись, не чув ніякої утомленості. Божко був уже у себе, На столі — снідання, в мисці — вода до умиття. За кілька хвилин ми снідали, а я розказував про свою біду з станком.
Олександр Іванович Божко — технік універсальний. Креслить і рисує артисти. В праці докладний і певний. Другого такого ніколи потім не спотикав. Він казав, що я не видавав голосу, коли він питавсь, хто стукає.
Той проклятий станок скинув я другого вечора та вертавсь на тартак пішки по залізниці. Перейшовши міст на р. Щара, якось інстинктивно почув, ніби за мною щось іде. Оглянувся, кроків на 50–60 — великий пес. Я став, і він став, я рушив, і він рушив. Що за штука? Була друга половина січня. Зоряно, місячно, мороз. Оглянувсь — стоїть собацюга ніби трохи ближче. Мав я, не пам'ятаю чому, в руках легку кирку, як би напав, стукну так, що й мозок вискоче. Тільки він не оказує поганих намірів, іде слідом. Може, хоче пристать, утратив або покинув хазяїна? Заблискало на близькому тартакові світло, працює друга зміна. Оглянувсь ще раз. Пес сидить мовчки, трохи тепер дальше. Зробив до нього кілька кроків, зву, а він встав і одходе. Ні — то ні.
Зайшов до монтера, кажу, як мене 2 км провадив якийсь здоровий собака. А той одповідає, що то не був пес, а, певно, вовк, добре, що один і що я мав кирку в руках. Вовк — звір розумний та обережний.
Сліди підтвердили, що то був дійсно вовк, і то великий — коньодав! А я по наївності ще звав його до себе!
Того ж вечора я сказав управляющему, щоб натиснув на дистанцію, аби приїхав хтось принять бічницю.
Приїхав начальник дистанції Негребецький. Це був ніколаєвець, капітан в залізничній бригаді Рукіна, командир роти дорожників, щось як тепер начальник участка служби путі (і до війни так само).
Негребецький був великою хапугою, з Даценка брав дві свої платні, а нічогісінько не помагав. Крикливий, пихатий, не любили його і не шанували.
Такий приїхав інспектор, цікаво, що здере? А здере обов'язково!
З'явився і Розен — правний керівник будови.
Я оставався в стороні і мав не показуваться.
Одначе мене цікавило, що Негребецький буде говорить. Я все особисто провірив і ніяких помилок не передбачав. Іде комісія: Негребецький, Розен і управляющий, я — невидимо рядом, за штаблями дошок. Чую, кричить Негребецькийй:
"A to co? Gdzie poszerzenie i pochylenie na krzywej? A tu wszędzie na całej długoiś:i między szynami zazory ponad normę!"
Rożen обіщає, що треба поправить, третій мовчить. На кінці чую: "Dać taś mę, zmierzymy długość i grubość nasypu przed kozłem!" За якийсь час знову крик: "Dosypać jeszcze pięć metrów długości, bałast podnieść o 10 sm!" В кінці ще таке: "Bocznica spartaczona, nie przyjmuję!"
Тут я вийшов з-за дошок. Негребецький замовк, почервонів, Розен і третій мовчки дивляться. Видно, щось побачили всі в обличчі. Негребецький уже тихше озвався: "A Pan tu skąd, co robi!" "Panie Naczelniku!" — починаю, стараючись спокійно, гамуючи злість.
"Ja budowałem tą bocznicę w/g wszyskitch prawideł, zawartych w tej instrukcji. Ruch na niej przewiduje się max. do 8 km. Słyszałem wszystkie uwagi Pana, nie mające żadnych podstaw. Poszerzenie i pochylenie pzry ruchowi 10 km i tym promieniu krzywej nie potrzebne, a nasyp przed kozłem dostateczny nawet z zapasem grubości 10 smP
"Niech Pan stąd idzie precz, nieznam Pana!" — крикнув червоний Негребецький.
"Czyżby Pan Naczelnik mnie nie zna? Pan chce popsuć mnie opinię, splamić mój honor! Nie pójdę a zaraz pojadę do inż. Nelarda a dodam, że jestem dobrze znajomy i z Prezesem Dyrekcji Lancbergiem, który wyrażał zadowolenie z mojei pracy w Włodawie". Це доїхало і заскочило Негребецького.
"Ja Pana bardzo proszę odejść stąd!" Це що іншого, налякався нахал. Глянув на своїх жидів, повеселіли і підбадьорились.
Мовчки пішов я до своєї кімнати, ще не остигши од злості. Не даром Рукін не любе цього пройдоху і зве мошенником.
По якімсь часі чую в сусідній кімнаті голоси, пізнаю по них всіх трьох членів комісії. Раз тихо, другий раз — голосно. Розібрав раз свою фамілію. Хіба це тяглось з годину. Потім нач. дист. пішов до свої дрезини і поїхав в Барановичі. Зайшли домене обоє остатні члени цієї смішної, кумедної комісії. Заплатили належність та подякували за оказану поміч, добру організацію праці і т. п. Подякував упрщий і за сьогоднішній день: