2. Село Лоцманська Кам’янка – так прозвана, бо там сидів зимовиком лоцман Камінь. Промишляв риболовством і проводив через пороги судна і плоти.
3. Селеніє Половиця; про неї вже тобі розказував.
4. Селеніє Дієвка – так прозвалась од козака Дія, що найперве сидів там зимовиком, а виселився він з Нових Кодаків.
5. Місто Нові Кодаки – стояло ще за ляхів, а там як забрали його запорожці, то воно вигоріло дощенту з невеличкою церковкою, вкритою соломою і очеретом. Після цієї пожоги знов построїли церков і містечко та ще й кріпостію, по запорозькому кшталту, на диво осадили. Обвели кругом глибокою канавою, валом і рогатками в дві лави на сажень од канави. Опріч цього, збудували три башти; одну внизу над Дніпром, другу – нагорі од Дніпра, а третю – на полудень. На чотирьох вуглах були пороблені розкати і густо заставлені гарматами і мущирями, а скрізь поверх валу поставили кошелі (тури), сплетенії з лози і натоптанії землею до самого верху, неначе маківки. Ці кошелі були внизу в аршин завтовшки, а наверсі – в косову сажень, і так їх сплочали, щоб верхні краї сходились докупи, а спідні вкопували в землю навалу. Це задля того робили, що як стануть стрілять вороги по місту, то щоб кулі засідали в кошелях і не шкодили жителям, і війську, та й вартовим, щоб на валу без опаски можна було стрілять по ворогах в щілини, як в Бендерах – із-за стін. Дуже хитро та мудро, кажу, була осаджена та кріпость, в ті часи ніде, ні в якій землі, такої не було!.. Саме тоді, як вершили цими кошелями вали, приїхав я з коша в Нові Кодаки по своєму ділу. Побачивши, що люди роблять, я й собі зробив на пам’ять два кошелі і привіз паровицею на місто та, поставивши де треба, і насипав їх землею. Здається, не так давно це діялось, а теперечки, глянувши, де був той гмах, ледве й слід тієї будови побачиш.
6. Селеніє Сухачівка – теж прозвана од козака Сухача, що сидів там зимовиком.
7. Селеніє Тарамське – стоїть воно над самим Дніпром на кам’яному і скелистому грунті. Дорога побіля його та по селі дуже труська і трудна: як їдеш, то й підкинув тебе, і тарамтить; од цього й прозвали її Тарамське.
8. Селеніє Карнаухівка.
9. Селеніє Тритузнеє.
10. Селеніє Кам’янськеє.
11. Селеніє Романкове. Всі ці села добули свої прізвища од своїх осадчих, що сиділи там зимовиками в промишляли пахарством і рибальством.
Теперечки перелічу ще слободи по тім боці Дніпра.
12. Селеніє Самара – так прозвано, бо стоїть на ріці Самарі. Як стали ж селиться в ньому з Гетьманщини, то і прозвали Новоселицей, а теперечки, як розказував, городом Новомосковськ. Біля того селенія збудували запорожці общежительний монастир[22], той самий, що й досі стоїть. За Січі було в ньому ченців чоловіка з двадцяток, а постригались вони в Києво-Печерській лаврі і жили собі хоч подаянієм, а в достатку. Церква була дерев’яна, во ім’я святителя Миколая, од того і монастир прозивався Самарсько-Миколаївський, і дуже був багатий ризницею і церковною утвар’ю. Замість архімандритів поставляли в ньому то строїтелів, то ігуменів. Запорожці були дуже богомільні, поважали монашествующих і кріпко держались свого закону. По великих празниках зіходились вони на поклонєніє у цей монастир, і ченці приймали їх страннолюбиво, ради чого і витальниці[23] були побудовані. Запорожці були щедрі і на подаяніє монашествующим, і на украшеніє церков божих.
22
Коли був збудований Самарсько-Миколаївський монастир, нема ніякої звістки, бо в 1750 року настоятель Прокл помер од морової язви, і його келію зо всіми записками і шпаргалами спалено. Але по надписям на стінах прежньої церкви видко, що настоятелями там були Іоанникій ще у 1732 року, а Терентій – у 1733. Монастир сей прозивався ще військовим, бо осадився на Запорозьких землях і урядкувався од Січі (Дивись записки архієпископа Гавриїла: Самарський монастир, часть ІІ, страница 110) (приміт авт.).