На останніх декількох сторінках ми допустилися диспропорційності у висвітленні ритуалів переходу і зосередились виключно на традиціях освіченого середнього класу — рік-на-паузу, Тиждень першокурсника, випуск з університету. Справа в тому, що в тих, хто завершує шкільне навчання у шістнадцять, а також в тих, хто отримує повну середню освіту у вісімнадцять, немає схожих ритуалів. Випускники шкіл святкують з друзями та / чи родиною, однак в них немає офіційного ритуалу, що знаменує перехід від школи до професійного навчання, роботи чи безробіття. А от перша робота — це важлива віха і, без сумніву, набагато драстичніша, аніж перехід із школи до університету. У деяких школах практикують спеціальні дні для вручення відзнак і т. д, але справжньої церемонії «завершення школи» (нічого на зразок американського випускного по закінченні старшої школи — з пишними святкуваннями, помпезнішими за святкування університетських випускних в Англії). Згодом, декілька місяців по тому, результати іспитів на здобуття неповної середньої освіти та повної шкільної середньої освіти надсилають учням до дому. Тож «випускний», якби він навіть був, знаменував би лиш кінець академічного курсу, а не академічні досягнення, як закладено у семантиці терміну «вручення дипломів». Як би там не було, але дуже прикро, що в нас немає ритуалу, який би належно знаменував завершення навчання у середній школі та перехід від шкільного до професійного життя.
Шлюбні ритуали
На початку розділу я наголосила, що дуже мало елементів пересічного англійського весілля може здивувати чи спантеличити гостей, які належать до нової культури західного світу: напередодні у нас є «дівич-вечір» та «парубоцька вечірка» (американці мають для цього терміни «холостяцька вечірка» та «вечірка нареченої»); після обряду вінчання або цивільної шлюбної церемонії в нас є вечірка; шампанське; наречена в білому; весільний торт; дружки (за бажанням); сімейні конфлікти та сварки (майже обов’язкові) та ін. З антропологічного кута зору, англійські весілля мають багато спільного навіть із шлюбними обрядами екзотичних племен, які б точно здивували більшість очевидців із західного світу. Попри позірні відмінності, вони всі базуються на спільній формулі обрядової зміни стану, яку вивів ван Генеп — сепарація, перехід, інкорпорація. Вся суть зводиться до ритуально-обрядового супроводу важливих етапів переходу від одного соціокультурного / життєвого циклу до іншого.
З нагоди «заручин» англійці, на противагу багатьом культурам, де заручини не менш важливі, аніж саме весілля, не влаштовують гучних святкувань. (Можливо, щоб надолужити своє, ми влаштовуємо гучні гулянки на дівич-вечір та парубоцьку вечірку, які часто бувають довшими і веселішими за самі весілля.)
Довідник Дебрета, ця біблія етикету, нагадує, треба визнати, трохи песимістично, що «важлива функція заручин полягає в тому, щоб дати час родичам нареченого та нареченої призвичаїтись одне до одного, згладити якнайшвидше усі можливі нелади та розбіжності». Це досить промовисто свідчить про ставлення англійців до весілля.
Всі ми знаємо, що весілля мало б бути радісною подією, та в дусі закоренілого песимізму ми його сприймаємо як геєну огненну, сповнену труднощів та небезпек (або, як пише Дебрет, оплот оптимізму, «мінне поле соціальної непевності та логістичне пекло для організаторів»). Щось та й обов’язково піде дуже сильно не так і хтось та й обов’язково смертельно образиться, а якщо ще пригадати віру в магічні розкріпачуючі сили алкоголю, то ми впевнені, що з-під оболонки ввічливих веселощів неминуче прорвуться сімейні незгоди, плачі та сварки. Навіть якщо в день весілля вдасться втримати обличчя, то наступного дня не обійдеться без жалів та взаємних звинувачень. Як би там не було, навіть за найкращим сценарієм, ми знаємо, що вся процедура — суцільний клопіт.
Якщо незгоди виникають через гроші, — а дуже часто так воно і є, не в останню чергу через те, що весілля — захід не з дешевих, то градус незручності тільки зростає. Ми, як і всі інші народи, наполягаємо, що любов та шлюб не мають нічого спільного з грішми і навіть сама згадка про гроші «занижує тон» події. Звична справа, скажімо, коли чоловік тринькає місячну зарплатню, купуючи перстень на заручини (в Америці це може бути навіть вдвічі, а то й в рази більша сума, адже перстень бачиться там як символ статусу, спроможності забезпечити сім’ю), але прямо запитати про ціну персня — неввічливо. Але ж можна здогадуватися мовчки або розпитувати про камінець та оправу, щоб обхідцями вивідати приблизну ціну. Реальну ціну персня знає лише наречений (ну, може, ще менеджер його банку). Тільки вкрай некультурний і вульгарний наречений може хизуватися чи жалітися, як той перстень дорого йому обійшовся.