І хоч люди, здається, мають глибинну потребу переживати межові стани свідомості — лімінальні стани для того, щоб втекти від обмежень буденного існування, їх лякають. Той факт, що ми собі дозволяємо переживати зміни свідомості та занурюватись в альтернативні виміри лише за особливих обставин свідчить про те, що прагнення до свободи від обмежень в жодному разі не є однозначним — на противагу йому в нас є така ж глибинна і потужна потреба стабільності та безпеки буденного впорядкованого життя. Нас захоплює лімінальна атмосфера карнавалу, але водночас вона нас і страшить; ми любимо навідуватись в альтернативні світи, але жити там ми б не хотіли. Тож у контексті святкових ритуалів алкоголю відведена роль «противаги» або «балансира»: у змінених станах свідомості, яких ми досягли завдяки споживанню алкоголю, ми можемо досліджувати бажані, але потенційно небезпечні альтернативні реальності, в той час як соціальна роль випивки (згадаймо про правила товариськості, які неодмінно передбачають спільне споживання алкоголю) забезпечує контрбаланс безпеки. П’ючи, ми досягаємо лімінального стану, який панує на обрядових святкуваннях, а звичний, щоденний, комфортний нам соціальний ритуал спільного розпивання алкоголю в дружньому товаристві, пригощання одне одного випивкою та дружнє спілкування, які є неодмінними атрибутами пиття, допомагають нам приручити, навіть «одомашнити» демонів лімінального світу.
Отже, універсалії таки є. Але також є і крос-культурні варіації. Попри те, що у всіх «алкогольних» культурах алкоголь та свята нерозривно пов’язані. В «амбівалентних до алкоголю культурах» (таких, де культура споживання алкоголю перебуває у прямій залежності від моралі, тобто, простіше кажучи, треба мати привід, щоб напитися; англійська культура саме до таких належить) цей зв’язок сильніший, аніж у «культурах з інтегрованим споживанням алкоголю», де сп’яніння є звичним станом на щодень і не потребує моральних виправдань. Англійці (разом з американцями, австралійцями, більшістю скандинавів, ісландців та ін.) не можуть напитись без приводу, а найпростішим виправданням є святкування. Культури, де алкоголь є невід’ємною частиною буднів (як-от у Франції, Іспанії чи Італії), нема потреби вигадувати привід, бо там не засуджують, чи майже не засуджують, споживання алкоголю. Там алкоголь асоціюють зі святом, але свято не сприймають як привід напитися: свята без чарки не буває, але не кожна чарка — це свято.
Окрім того, що ми з колегами з Дослідницького центру соціологічних студій провели дослідження на тему культури вживання алкоголю на свята, я ще й декілька років тому особисто вивчала англійські свята та навколосвяткову культуру. У межах дослідження я, як завжди, опиралась на польові спостереження, приватні інтерв’ю та дані всенародних опитувань.
Головне відкриття в тому, що англійці виявилися нацією справжніх «затятих гуляк», які руками й ногами хапаються за будь-яку нагоду хмільної забави. У доповнення до встановлених календарних свят, 87 відсотків опитаних розповіли про дивні і зовсім не святкові приводи для гульбищ. Серед них були і такі: «день народження мого ведмедика», «приятель проковтнув зуб», «коли сусідська змія, як ми думали чоловічої статі, відклала яйця», «перша п’ятниця тижня» і «чотирнадцяті роковини смерті мого хом’ячка».
Крім чудернацьких виправдань, понад 60 відсотків сказали, що така буденна дрібничка як «друг забіг на хвилинку» стала достатнім приводом, щоб перехилити святкову чарку. Більше половини населення празникує у «суботній вечір», майже половина п’є на честь «святої п’ятниці» і майже 40 відсотків молоді вважає, що «кінець робочого дня» є вагомою причиною, щоб гульнути.
Назвавши «святкуванням» будь-яке споживання алкоголю, ми вправно обходимо моральні перестороги щодо пияцтва — у нас з’являється легітимне виправдання на алкоголь, а також ми автоматично отримуємо ліцензію на тимчасове послаблення певних соціальних заборон. Святкування за визначенням є «лімінальними» періодами, на час яких звичні соціальні норми можуть тимчасово послаблюватися. А напій, на який почепили ярлик «святковий», наділяється ще потужнішою магією розкріпачення, аніж просто якийсь собі напій. «Святкування» — це магічне слово, яке дуже легко із звичайного розпивання алкоголю в колі друзів робить «забаву» з усіма належними атрибутами соціального розкріпачення. Абракадабра! Лімінальність за помахом чарівної палички!