Та не всі, хто ганять Різдво, сліпо слідують правилу «скруджа». Є дві групи хейтерів, які мають на це повне право і яким я щиро співчуваю: перша — це малозабезпечені сім’ї, які виживають на копійки і яким справді важко купити дітям подарунки до свята; друга — це працюючі матері, не обов’язково бідні, для яких різдвяна гонка більше схожа на муки, а не на свято.
Подарунок, як вам скаже будь-який студент-антрополог, — ніколи не дарують просто так. Всюди у світі подарунок передбачає віддяку. І це не так вже й погано: обмін подарунками — це знакова форма соціальної взаємодії. Навіть подарунки дітям, від яких годі очікувати подарунку навзаєм, не виняток: діти, отримавши подарунок на Різдво, мають віддячитись слухняною та чемною поведінкою. Те, що вони й близько не віддячують так, як собі думали дорослі, — діло десяте, адже правило не втрачає сили, якщо хтось його порушує.
Цікаво, що маленьким діткам, від яких не варто чекати розуміння правила вдячності, дарують різдвяні подарунки не «напряму», а через посередництво магічних істот — Батечка Різдва, наприклад. Травматичне усвідомлення, що ніякого Батечка Різдва не існує насправді, є моментом усвідомлення правила взаємності і що подарунки зовсім не є безкорисливими дарами.
Наші комплекси стосовно грошей і тут можуть завдавати клопотів, особливо у вищих колах та верхах середнього класу, які особливо конфузяться з цього приводу. Говорити про ціну різдвяних подарунків — немислима убогість; власне, назвати ціну чи просто натякнути, що він «дорогий», — це взагалі за межею. Хоч і загальні, неконкретні скарги на ціни різдвяних подарунків цілком допустимі, та гемзити без упину про фінансовий аспект подарункообміну — це вже грубо і нечуло, адже обдарованому від цього ніяково.
Реальні витрати на різдвяні презенти перебувають в оберненій залежності до статків: бідні сім’ї робочого класу схильні дарувати коштовні подарунки, особливо дітям, і часто через це вв’язуються у кредити та борги. Середні класи (особливо з категорії «наставників») цю їхню звичку побожно зафукали, а самі втішаються ощадливістю, паралельно поїдаючи дорожезні органічні овочі і милуючись вишуканими вікторіанськими іграшками на ялинці.
Більшість з нас спроможні визнати, що люблять Новий рік (хоч дехто з табору «скруджів» щороку гугнить, що все опротивіло до оскоми). Це свято — вже відверто карнавальне, і йому притаманні усі відповідні атрибути лімінальності: культурна ремісія, легітимізація девіантної поведінки, перевдягання, змінені стани свідомості, атмосфера всезагальної розкутості і т. д. Новий рік — прямий нащадок поганських свят середини зимового циклу, які причесали та причепурили християни, надавши обряду нового змісту та вигляду.
Точнісінько, як на Тижні першокурсника, різдвяні корпоративи та інші наші свята не такі розгульні і безконтрольні, як це люблять собі думати пуритани-аскети, яким ці свята не до смаку, і самі учасники дійств, які себе бачать як нестримних балагурів-анархістів. Насправді ж хмільні новорічні балагани — це дуже навіть впорядковані дебоші, під час яких можна переступати лише через певні табу і розкріпачення допустиме лише до певної міри. Так, стандартний етикет англійського пияцтва виглядає так: голим задом світити можна, передом — ні; битися можна, пертися без черги — ні; масні жарти дозволені, расистські — ні; «несанкціонований» флірт і, в певних колах, навіть легкий петінг, дозволені, а от адюльтер на стороні — ні; легковажні сексуальні зв’язки допустимі, а гомосексуальні (якщо ви гетеро) — ні (правило діє і у зворотному напрямку); чоловікам можна блювати і пісяти на вулиці, а от справляти велику нужду — не можна; і так далі, і так далі.
Коми та крапки з комами: другорядні календарні свята
На фоні Нового року, який вважається нашим найгарячішим і найбільш розкріпаченим святом, решта (Геловін, Ніч Гая Фокса, Великдень, Маївки, День Валентина і т. д.) взагалі доволі мляві, хоч також беруть початок від шпарких поганських свят.