Тож у контексті мого дослідження відпочинок — це таки календарне свято, а водночас і «лімінальний» ритуал, що вповні відповідає критеріям «обрядів переходу» ван Генепа. Відтак відпочинок цілком пасує до категорії «обрядів». (Та й взагалі, це моє дослідження, і я собі можу називати календарними святами все, що заманеться.)
У контексті розділових знаків (а ще я можу собі придумувати які завгодно метафори, так) літні канікули — це три крапки, що символізують плинність часу, щось невимовне, якусь паузу чи перерву в наративі, часто з присмаком таємниці та недосказаності. У тих трьох крапках мені завжди вчувався виразно лімінальний настрій. У літніх вакаціях й справді є щось межове: два-три тижні перерви — це час, проведений поза буденністю, особливий період, коли щоденні норми, приписи та обмеження послаблюються і ми аж відчуваємо, як виборсуємося з рутини. Ми вільні від роботи, школи та хатніх обов’язків — це час «свободи», відпочинку, це «час для себе». Ми кажемо так: «На відпочинку увесь час — твій».
Літня відпустка — це альтернативна реальність: якщо є змога, то ми їдемо кудись за кордон; ми інакше одягаємось; ми ласуємо іншою, особливою їжею, потураємо своїм бажанням («Та з’їж ще одне морозиво, ти ж у відпустці!»); ми поводимося інакше! На вакаціях англійці почуваються вільніше, вони відкритіші, більш спонтанні, не такі штивні і стримані. (Згідно з даними всенародного опитування, яке провели мої колеги з Дослідницького центру соціологічних студій, саме варіант «бути відкритішими» є одним із трійці найпопулярніших відповідей на питання, з чим асоціюється літо, а інші два такі: «паби з відкритою терасою» і «барбекю», які, як на те пішло, теж про те, як бути більш відкритими до спілкування.) Ми говоримо про відпустку як про час на «розслабитись», «повеселитись», «зняти напругу», «пуститись берега», «трошки подуріти». Ми навіть можемо заговорити до незнайомців! На більше, щоправда, англійці не здатні навіть у кресових станах.
Англійські відпустки, особливо літні, підпорядковуються тим самим правилам культурної ремісії, які діють в час свят та гулянок. Слово «відпустка», достоту як і слово «свято», наділене магією. Та культурна ремісія тут, як і в ситуації із святкуваннями, аж ніяк не означає неконтрольованої, бурхливої свободи всіх від усього, це радше врегульований підвид безчинства, вибіркова спонтанність, на час якої певні заборони можна переступити — у заздалегідь визначений спосіб, ясна річ.
Певне, що на вакаціях наша англійськість нікуди не щезає. І наші характерні риси теж нікуди не зникають: наша поведінка й надалі підпорядковується намертво вмонтованим правилам гумору, лукавства, скромності, класової зацикленості, чесної гри, «соціальної не-дужості» і т. д. Та ми трохи припіднімаємо забрало. Культурна ремісія на час відпустки якщо й не зцілює нас від соціальних недугів, то точно пом’якшує симптоми на час «ремісії».
Дива не стається, і ми, звісно, не стаємо більш вправними у спілкуванні, та охочіші до спілкування — ми стаємо більш відкритими та розкутими. Це не завжди добре, та й дивитися на це не завжди легко, як засвідчать місцеві жителі облюбованих нами заморських курортів. Деякі особини навіть миліші, якщо не відкидають поведінкових приписів та заборон заодно зі штанами, ліфчиками, вмістом шлунків та гідністю. Я не втомлююсь повторювати, що наша славнозвісна стримана ґречність та таке ж горезвісне хамство — це сторони однієї медалі. Деякі з нас, на превеликий жаль, зачувши магічне слово «відпустка» миттю обертають медаль реверсом!
Добре це чи зле, але лімінальні закони свят та відпусток діють і в межах другорядних календарних вихідних, як-от у банківські неробочі дні та навіть під час вікендів. (Деякі члени немейнстрімних субкультур, наприклад, можуть натішитись «альтернативним» вбранням, стилем поведінки та й взагалі альтернативною особистістю лише на час межових станів. Віддані альтернативщики чи просто щасливчики, які можуть повсякчас бути в ролі неформала, зневажливо ставляться до «недільних готів» чи «недільних байкерів».) Вечори та обідні перерви — це теж міні-ремісії, та навіть перерви на каву-чай (Що там в нас менше за міні? Нано?) — це нано-ремісії. Маленькі оази свободи; крихітні, майже гомеопатичні дози лікувальної лімінальності.
Після відпустки ми «повертаємося до реальності» чи «до справжнього світу». Частково відпустка й покликана, щоб допомогти нам чіткіше окреслити межі «справжнього світу». Відпустки та міні-ремісії не підривають та не переінакшують норми та закони, які іноді послаблюються та скасовуються на час вакацій, навіть навпаки — відпустка посилює та підкреслює значимість цих правил. Називаючи відпустку «іншим», «особливим» та «несправжнім» світом, ми нагадуємо самі собі, що є «справжній» та «правильний» світ. Свідомо та послідовно переступаючи через правила, ми вмикаємо сплячий режим контролю, а щойно повертаємося «в реальний» час, то в дію вступає звичний режим. Кожного року, підписуючись під обіцянкою «повернутись до реальності», наші відпочивальники втішаються мудрими словами: «Звісно, якби відпустка була кожного дня, ми би їй так не раділи і не цінували». Щира правда. Та не забуваймо про інший бік медалі: відпустка допомагає належно оцінити впорядкованість та стабільність — і навіть обмеження — «справжнього» життя на щодень. Англійцям шкодять великі дози лімінальності. Під кінець відпустки ми вже ситі розкошами та попустами, нам вже хочеться трохи поміркованості!