Особисті, сімейні ритуали зміни стану — це насправді виняткова територія порятунку від виснажливих соціальних недугів. (Ще одним таким порятунком для нас є секс, також зі сфери приватного.) Наша фанатична зацикленість на особистому може бути свого роду симптомом «соціальної не-дужості», але не треба легковажити й тим, що ми цінуємо приватність, адже та трохи полегшує нам перебіг соціальної недуги. Вдома, в родинному колі, серед друзів, в товаристві коханих ми можемо бути сердечними та спонтанними. Ми тоді дуже навіть скидаємося на людей. Такими нас навряд чи побачать туристи. Ну, хіба краєм ока. Але для цього треба запастись терпінням, бо то так само, як застати великих панд у процесі спарювання!
[Висновки]
Що таке англійськість
На початку я постановила з’ясувати «визначальні характеристики англійськості». Ретельно придивляючись до особливих звичок та патернів у поведінці англійців, я виокремила специфічні приховані правила, які врегульовують цю поведінку, а потім спробувала проаналізувати, що ці правила можуть розповісти про ментальність англійців. Такий собі напівнауковий метод, добре хоч системний. Однак, незважаючи на всі впевнені заяви, виголошені у Вступі, я поняття не мала, чи щось з того вийде, адже раніше такий метод вивчення національного характеру ніхто не застосовував.
Здається, усе вдалось. Або ж я трохи забігаю наперед. Йдеться про те, що мені цей метод дуже допоміг краще зрозуміти «основу основ» англійськості — «менталітет», «етос», «gemeingeist» («обопільний дух»), «культурний геном», називайте як хочете. Тепер, коли я бачу особливо дивну і безглузду поведінку англійців (а пишу я ці рядки в розпал різдвяних свят), то можу собі сказати щось на кшталт: «Ет, та це типовий випадок “соціальної не-дужості”, полікований алкоголем та межовим станом свята + гумор + поміркованість» (я зазвичай не кажу цього вголос, щоб люди, бува, не подумали, що мені бракує клепки в голові).
Суть мого проекту, однак, аж ніяк не в тому, щоб запишатися і відчути себе всезнайкою. Вся суть у тому, що мої спостереження могли би стати в нагоді ще комусь. Як ви вже знаєте, розділ за розділом, я ретельно аналізувала всі наші дивацтва, тож книжка трохи скидається на контрольну з математики, де на вимогу вчителя «поетапно розписано розв’язання задачі», а не просто подано остаточну відповідь. Себто, якщо ви думаєте, що моя відповідь на питання «Що таке англійськість?» — неправильна, то ви принаймні бачите, де я могла помилитися. Поза тим, на цьому етапі ви знаєте про особливі риси англійськості, які ми тут намагалися виокремити, не менше, ніж я. Я не приберегла козирів у рукаві, щоб зблиснути ними під сам кінець. Та при бажанні ви б самі могли написати заключний розділ!
Список
Я пообіцяла, як мінімум, подати перелік визначальних рис англійськості, а як максимум — щось на кшталт моделі, схеми чи діаграми, яка б показувала, як ці риси поєднуються між собою. Отож почнемо зі списку. У процесі «розв’язання» я виробила щось на зразок скорописної формули на позначення цих рис — зводиться вона до одного слова на кожне поняття («соціальна не-дужість», «поміркованість», «песимізм»), і не подаватиму оновлені і доповнені визначення цих термінів. Як би я не любила вигадувати нові слова і гратися існуючими, я чудово розумію, що так можна захарастити дослідження новопридуманим науковим сленгом і виплекати непрохідні хащі нової, нікому не потрібної наукової дисципліни (її могли б назвати «Студії англійськості» чи ще якось так само беззмістовно). Щоб уникнути цього і щоб не завдавати собі труду щоразу гортати сторінки назад, аби перевірити, у якому саме значенні я використала термін «емпіризм», «чесна гра» чи ще якийсь із поданого списку, я вирішила врешті-решт подати впорядковані визначення кожної з особливих рис англійськості. Всього їх є десять: «ядро» і три «розгалуження» — рефлекси, світогляд та цінності.
Ядро. «Соціальна не-дужість»
Центральне «ядро» англійськості. «Соціальна не-дужість» — це скорописне позначення усіх хронічних соціальних комплексів та недоліків. «Соціальна не-дужість» англійців — це вроджений розлад на межі з симбіозом аутизму та агорафобії у латентній формі (політкоректний евфемізм тут такий — «труднощі із соціалізацією»). Нам бракує невимушеності, ми невмілі і незґрабні на ниві (чи то пак, на мінному полі) соціалізації. При перспективі соціального контакту нас охоплює збентеження, замкнутість, сором’язливість, відлюдкуватість, емоційний закреп, страх інтимності і тотальна неспроможність нормально та відкрито спілкуватися з іншими людськими істотами. Коли ми почуваємося незручно (а це майже завжди), то стаємо або дуже ввічливим, штивними і незґрабними, або ж галасливими, грубими, агресивними і взагалі нестерпними. Славнозвісна «англійська стриманість» та сумнозвісне «англійське хуліганство» — це симптоми «соціальної не-дужості». Те саме стосується і нашої нездорової любові до «приватності». Хтось з нас уражений недугом більше, хтось — менше. Хвороба ця, щоправда, виліковна (тимчасового полегшення / ремісії можна досягнути за допомогою соціальних фасилітаторів та помічників — ігор, пабів, клубів, розмов про погоду, інтернету, домашніх тваринок і т. д., або / і за допомогою ритуалів, алкоголю, чарівних слів та інших ліків), і ми маємо періоди «природних» ремісій на час спілкування з найближчими. Та повністю і безповоротно позбутися її неможливо. Більшість дивацтв — прямо чи опосередковано — беруть свій початок із соціального недомагання. Ось ключові фрази: «Дім для англійця — фортеця»; «Чудовий день, еге ж?»; «Ей, чого витріщився?»; «Не пхай носа, куди не просять»; «Не люблю втручатись, але…»; «Не роби комедій / сцен»; «Не привертай уваги»; «За собою пильнуй»; «Ere we go, ’ere we go» і «Enger-land! Enger-land! Enger-land!»[84].
84
Останні дві фрази — це слова із футбольних кричалок: «Ми йдемо, ми йдемо»; а друга побудована на грі слів — «Англія» та «лють» / «АнЗЛІя»