Рефлекси
Глибоко вкорінені імпульси. Автоматичні, неконтрольовані реакції, думки / вчинки. Наш безумовний колінний рефлекс. Наш режим за замовчуванням. Закон гравітації у вимірі культури.
Мабуть, найважливіший з трьох базових рефлексів. Гумор — це наш найефективніший вбудований антидот від «соціальної не-дужості». Коли Бог (чи якась Сила) нагородив нас «соціальною не-дужістю», Він / Вона / Воно дав нам ще й листочок подорожника — почуття гумору. В англійців нема ніякої монополії на гумор як такий, але визначальна риса англійського гумору в тому, що в англійській культурі і щоденному житті він всепроникний і всюдисущий. В інших країнах для гумору є «свій час і своє місце», а в англійців гумористичний підтекст присутній завжди і всюди. По суті, усі розмови англійців та всі їхні соціальні контакти передбачають хоча б трохи кпин, піддражнювань, іронії, дотепу, висміювання, гри слів, сатири, знецінювання, гумористичного самовисміювання, сарказму, перекривлянь, висміювання помпезності або просто виглуплювань. Гумор не є окремим, особливим видом розмов, це — режим за замовчуванням; це як дихати; без нього ми не можемо функціонувати. Англійський гумор — річ рефлекторна, безумовний колінний рефлекс, особливо тоді, коли нам незручно і незатишно. Не знаєш, що сказати — жартуй! У психотип англійця вбудоване табу на надмірну серйозність. У відповідь на всілякого роду пафос англієць оголює зброю — суміш цинізму, іронічної дошкульності, гидливого висміювання сентиментальності, впертого заперечення і відмови вірити чи захоплюватися солодкавою риторикою. А на додачу ми тішимося, коли від наших шпичаків лопаються надуті кульки помпезності та манія величі. (Не плутайте англійський гумор із «добрим» або щирим гумором. Зазвичай все навпаки: замість революцій та повстань ми маємо сатиру). Ключова фраза: «Ох, та годі тобі!» (наша народна фраза на всі випадки життя, вслід за «Все як завжди!»). Решту не перелічити — англійський гумор не мислимий поза контекстом, ось до прикладу: знецінення — «Непогано» (читай — просто надзвичайно); «Невеличка прикрість» (читай — катастрофа, жахіття, смерть), «Не дуже товариський» (читай — немислима жорстокість); «Як не вернусь, то не чекайте»[85] (читай: помираю! Хоч в оригіналі, якщо подумати, вони не мали гумористичного підтексту, мабуть).
Ще один рефлекс, який засів глибоко всередині. Ще один режим за замовчуванням. Я послуговуюся терміном «поміркованість» як скороченням на позначення цілого комплексу понять. Нелюбов до крайнощів, надміру, до будь-яких суперлятивів. Страх змін. Страх метушні. Неприйняття і намагання обмежуватися у бажаннях. Обережність та зосередженість на сфері приватного та безпечного. Амбівалентність, апатичність, м’якотілість, посередність, поведінка в стилі «моя хата скраю» і консерватизм, а також, до певної міри, толерантність, яка, принаймні частково, зумовлена покірною байдужістю. Помірковане працелюбство і поміркований гедонізм (ми живемо за принципом «працюй у міру, відпочивай у міру», а не за принципом, який завше цитуємо: «Хто добре працює, той добре гуляє»). Прагнення до порядку і наш спеціалітет — «впорядкований безлад». Любов до компромісів. Ми — сіряки. Навіть наша прославлена ексцентричність, окрім окремих яскравих екземплярів, переважно «колективна» і конформістська. Ми все робимо помірковано, тільки в самій поміркованості не знаємо міри. Ми виводимо її на рівень несусвітньої екстреми. Англійська молодь не те щоб не шалена чи запальна, вона ще поміркованіша за покоління батьків (лише 14 відсотків не страждає від надмірної поміркованості — вся надія на тих відчайдухів, тільки вони нам можуть принести щось нове та прогресивне). Ключові фрази: «Не розхитуйте човен!»; «Не лізь поперед батька в пекло»; «Не перестарайся!»; «В ім’я миру та злагоди»; «Мене не чіпати»; «Все дуже добре, в міру»; «Цвіте і пахне»; «До порядку! До порядку!»; «Добра чашечка чаю!»; «Та хто б те добре шанував, якби не було злого!»; «Не передавай куті меду»; «Що забагато, то нездорово»; «Золота середина»; «Чого ми хочемо? ПОСТУПОВИХ ЗМІН! Коли ми їх хочемо? У СВІЙ ЧАС!».
85
Це слова полярника Оута, учасника експедиції Роберта Скота, перед тим, як пожертвувати собою заради порятунку товаришів