Ще один режим «за замовчуванням». Ще один із стереотипів, які я намагалася дослідити «зсередини». Англійці справедливо ославилися як лицеміри. Всюдисуща риса впливає майже на всі аспекти поведінки, навіть на щонайцінніші «ідеали» — скромність, ґречність та концепт чесної гри. Щоправда, у лінзі мікроскопу, яким я послуговувалася під час дослідження, лукавство змаліло і вже не мало таких одіозних форм, як то бачилося неозброєним оком. Все залежить, як подивитися. Можна сказати, що вся наша ввічливість / скромність / справедливість — це лукавство, але також майже все наше лукавство — це форма ввічливості, спроба приховати справжні почуття та думки, щоб, бува, кого не образити чи не засоромити. Лукавство англійців, здається, — відрух переважно несвідомий, такий собі колективний самообман, на який ми всі мовчки погодилися, а не навмисна, цинічна, прорахована спроба когось ошукати. (Найкращим прикладом, мабуть, буде «ввічливий егалітаризм» — оте наше хитросплетіння скромності і чесності, яскравий кейс, який би психотерапевт назвав «відторгненням» гострої класової сегрегації.) Нам гарно вдається лукавити не тому, що ми від природи мерзенні і ниці (мерзенності у нас не більше, ніж в інших народів), а тому, що «соціальна не-дужість» робить нас обережними та ухильними, ми неохоче кажемо те, що думаємо, і не завжди думаємо те, що кажемо, ми рятуємося ввічливими масками, а не напираємо прямотою. Лукавство також видобуває на світ наші цінності. Від природи ми не більш скромні, ґречні та чесні, аніж представники інших культур, однак маємо неписані правила, які велять нам демонструвати ці, вочевидь, важливі для нас риси. Ключові фрази: їх надто багато, щоб перелічити. Англійські діалоги рясніють ґречними евфемізмами, завуальованими облудами та оманливими формулюваннями. Так на позір, то кожне друге «будь ласка», «дякую», «перепрошую», «мило», «гарно» (в комплекті з посмішками та киванням) — це лукавство.
Світогляд
Світогляд. Те, як ми бачимо, осмислюємо, структуруємо та розуміємо світ. Соціокультурна «космологія».
Найбільш фундаментальне світоглядне «відгалуження». Емпіризм — це ще одне скорочення, в яке я втрамбувала цілий комплекс особливих рис англійської поведінки. Якщо по суті, то емпіризм — це філософська доктрина, що визнає чуттєвий досвід єдиним джерелом достовірного знання, її близьким родичем є «реалізм», тож, фактично, термін означає, що матерія існує окремо від нашого сприйняття. Я, натомість, у цей термін вкладаю ширше, неформальне значення, яке включає в себе елементи нашої філософської традиції — антитеоретизування, і антиабстрактність, і антидогматизм (особливо недовіру до обскурантизму, теоретизування в стилі масло-масляне, яке так люблять «на Континенті», та риторики), а також нашу любов до конкретики, фактів та здорового глузду. «Емпіризм» — це скорочене позначення нашої приземленості; любові до фактів; прагматизму; цинізму; нелюбові до філософування; непохитного реалізму; неприйняття усього штучного та претензійного (так, я розумію, що це трохи суперечить тому, що я написала про лукавство та ввічливий егалітаризм, але я ніколи не стверджувала, що ми послідовні у думках та діяннях). Ключові фрази: «Ой, та годі тобі!» (перегукується з гумором — англійський гумор дуже емпіричний); «Коби вчасно, то би діло, а так — то не треба»; «Як виявилося»; «Людською мовою тобі кажу»; «От побачу, то повірю»; «Все як завжди!» (перегукуються із нашим песимізмом, який теж дуже емпіричний).