Глобалізація та трайбалізація
І тут ми опиняємося віч-на-віч з проблемою глобалізації. Коли я працювала над цією книжкою, представники «балакучих» класів часто запитували, чому я, власне, пишу про англійськість чи специфіку будь-яких інших національностей, адже через неминучу експансію американського культурного імперіалізму такі дослідження небавом стануть виключно історичними. Мені казали, що світ перевернувся догори дриґом, що ми живемо у гомогенізованому МакСвіті, де килим культур — колись різноманітних та відмінних — зачовгують всепоглинаючі у своєму консюмеризмі мультинаціональні капіталістичні гіганти на зразок компаній «Найк», «Кока-кола», «МакДональдз» та «Дісней».
А чи справді все так? Я, як досить-таки типове, що виросло на газеті «Ґардіан», лівацьке дитя генерації анти-Тетчер, не маю ані найменшого співчуття до гігантів імперіалізму, одначе, як професійна спостерігачка за соціокультурними трендами, мушу наголосити, що вплив цих гігантів дуже переоцінюють або ж радше хибно тлумачать. Головний наслідок глобалізації, як на мене, це — зростання націоналізму та трайбалізму, повсюдна боротьба за незалежність, тяжіння до розмежувань та самоідентифікації, прагнення, з новою силою, до етнічної та культурної ідентифікації націй по всьому світу, включно з так званим Об’єднаним Королівством.
Окей, можливо, і не наслідок, адже кожен науковець знає, що кореляція — це не причинно-наслідковий зв’язок. Та все ж розквіт націоналістичних рухів паралельно з розквітом глобалізаційних процесів не можна вважати просто разючим збігом. Якщо в усьому світі люди хочуть носити кросівки «Найк» та пити «Кока-колу», це зовсім не означає, що вони менше переймаються культурною ідентичністю, навпаки, багато хто готовий полягти за свою націю, релігію, територію чи будь-який інший аспект «племінної» ідентичності, поставлений на кін.
Економічний вплив американських корпорацій-гігантів справді колосальний, навіть загрозливий у своїй колосальності, однак, культурний — зовсім не такий значний, як би хотілося думати їм чи їхнім опонентам. Беручи до уваги глибоко вкорінені племінні інстинкти та тенденцію до фрагментування націй на все менші культурні юніти, безглуздо говорити про утворення велетенської шестимільярдної монокультури. Глобалізаційні процеси, без сумніву, змінюють культури, які вони заторкують, але ж ці культури ніколи й не були статичними, а зміни не обов’язково дорівнюють скасуванню традиційних цінностей. Насправді, такі нові глобальні медіа, як інтернет, наприклад, стали ефективним засобом для популяризації традиційних культур, а заразом і всесвітньої субкультури антиглобалістських активістів.
У Британії, незважаючи на очевидний вплив американської культури, помітне зростання трайбалізації і свідчень втрати культурного різноманіття поменшало. Щось не схоже, щоб шотландські чи валлійські націоналісти, випивши солодкої водички, наївшись нездорової їжі та подивившись американські фільми, втратили свій революційний запал. Врешті-решт етнічні меншини в Британії понад усе намагаються зберегти свою культурну ідентичність та й самі англійці не на жарт перейнялися «кризою ідентичності». В Англії повсюдно говорять про відокремлення регіонів (найбільше галасують корнвельці, та подейкують, поки напівжартома, що небавом йоркширці теж захочуть відокремитися), багатьом не подобається бути частиною об’єднаної Європи, не кажучи вже про глобальну монокультуру.
Ось чому я не бачу причин, чому б нам не спробувати зрозуміти англійськість, навіть попри невпинні застереження про неминуче вимирання самобутніх культур, а разом з ними й англійської.