І хоча це непорозуміння між нами не призвело до негайного розриву, але наші стосунки з кожним днем ставали все холодніші й насамкінець самі собою розпалися, так що ми, аж ніяк не ставши ворогами, перестали разом проводити вільні вечори.
Розділ другий
Усю зиму я прослужив ліфтером, і, незважаючи на добре ставлення гостей готелю, які часто змінювалися, ця робота вже стала добряче мені надокучати. Я мав підстави побоюватися, що про мене просто забули і я до кінця своїх днів керуватиму підйомною машиною. Те, що я чув від Станка, мене не тішило, а змушувало ще більше хвилюватися. Він, зі свого боку, посилено клопотався про переведення на головну кухню, з двома великими печами й чотирма плитами, мріючи з часом піднятися якщо не до шефа, то хоча б до віце-шефа, який приймає замовлення від кельнерів і передає їх цілому загонові кухарів. Однак він і сам думав, що на таку кар'єру особливо розраховувати не доводиться, тому що тут намагаються вичавити всі соки з людини на тому місці, на яке вона зразу потрапила. Мені Станко теж пророкував, що я до кінця віку служитиму, хоч і не в статусі волонтера, але на тій самій посаді й бачитиму життя готелю тільки з кабіни ліфта.
Це мене якраз і лякало. Я відчував себе в'язнем ліфтової шахти, де мав спрямовувати вгору і вниз свою машину, в'язнем, якому ніколи не вдасться, — або хіба лише випадково, — побачити вишукані картини вищого світу під час файф-о-клок у великій залі, коли там звучить приглушена музика, декламатори й танцівниці у грецьких туніках розважають обраних гостей, які за вміло сервірованими столиками смакують золотистий напій, тістечка птифур та манюсінькі канапки, ледь стріпуючи долонями, щоб струсити крихти з пальців, і на застелених килимами царствених сходах, що ведуть до емпори, прикрашеної вазонами з квітами, де серед пальм, що здіймалися з мармурових ваз, оздоблених барельєфами, вітають один одного, заводять знайомства, з витонченими жестами й кивками, що мають засвідчувати неабиякий інтелект, обмінюються жартами й весело сміються. Як мені хотілося працювати там або, ще краще, подавати чай дамам у кімнаті для бриджу та обіди у великій залі, куди я спускав на ліфті чоловіків у фраках, що супроводжували своїх обсипаних діамантами дружин. Одне слово, я став неспокійний. Мені необхідно було розширити рамки свого існування, отримати більше можливостей спілкування з вищим світом. І справді, прихильна доля подарувала мені цю радість. Моє бажання звільнитися від вічного «вгору і вниз» і почати в новому вбранні нову діяльність, яка відкриває переді мною ширші обрії, збулося; на Великдень я обійняв посаду кельнера. Зараз розповім, як усе це сталося.
Наш метрдотель, такий собі мсьє Махачек, який у незмінно сяючій свіжій манишці з гідністю носив залою свій кулястий живіт, був особистістю досить помітною. Гладенько виголені жирові складки його місяцеподібного обличчя випромінювали сяйво. Чудово відпрацьованим рухом руки — догори й вдалину — цей володар столів запрошував гостей, що заходили, зайняти місця, а манера його самими лише кутиками рота вичитувати кельнера за якусь помилку або похибку була настільки ж стримана, як і в’їдлива. Отже, одного ранку, мабуть отримавши вказівку від дирекції, він велів мені з'явитися до нього в маленький кабінетик, що прилягав до розкішної зали.
- Круль? — запитав він. — На ім'я Арман? Voyons, voyons[100], Я чув про вас не такі вже й погані відгуки, як мені тепер здається, принаймні на перший погляд. Проте з першого погляду можна й помилитися. Ви, напевно, самі розумієте, що обов'язки, які ви дотепер виконували, — дитяча забавка. Як ліфтер ви, звичайно, не можете вияви ти своїх здібностей, навіть якщо вони у вас є. Vous consentez?[101] Тут, в ресторані, з вас можна буде що-небудь зробити, si c'est faisable[102] . Чи відчуваєте ви в собі покликання до елеґантного сервірування, певний талант, а зовсім не винятковий чи блискучий дар, як ви намагаєтеся мене запевнити, — це вже самореклама, хоча, з іншого боку, courage[103] — якість дуже корисна; отже, — певний талант до елеґантного сервірування та уважність до клієнтів, яка з цим пов’язана? До вмілого поводження з такою клієнтурою, як наша. Що? Природжене обдарування? Можна позаздрити, скільки у вас, на ваш погляд, природжених обдарувань. Проте, повторюю, здорова самовпевненість — річ корисна. Якесь знання мов у вас, здається, є? Я не сказав, глибоке знання, як ви зволите висловлюватися, а лише найнеобхідніше. Але це все питання другорядні. Сподіваюся, ви усвідомлюєте, що починати вам доведеться знизу. Ваші обов'язки для початку полягатимуть в тому, щоб вичищати залишки з тарілок, перш ніж відправити їх до посудомийні. За такого роду діяльність ми вам призначимо сорок франків на місяць — платня, судячи з виразу вашого обличчя, навіть занадто висока. Взагалі, не прийнято усміхатися під час розмови зі мною до того, як я сам не засміявся: це я повинен подати знак до усмішки. Bon![104] Білу куртку для роботи вам видадуть.
Чи спроможні ви придбати кельнерський фрак, якщо вас з часом залучать до роботи у залі? За нашими правилами, ця покупка здійснюється власним коштом. Безперечно, спроможний! Тим ліпше. Я бачу, для вас труднощів не існує. Необхідна білизна і фрачні сорочки у вас теж є? Ви що, із заможної родини? Більш-менш? А la bonne heure.[105] Я вважаю, Крулю, що за деякий час ми зможемо підвищити вам платню до п'ятдесяти чи навіть шістдесяти франків. Адресу кравця, який шиє фраки нашим кельнерам, ви отримаєте в бюро. Роботу можете починати хоч завтра. Нам потрібні люди, а на місце ліфтера є сотні претендентів. А bientot, mon garсоn[106]. Зараз уже середина місяця. В кінці його ви отримаєте двадцять п'ять франків, оскільки я думаю, що для початку ми вам призначимо шістсот франків річних. Цього разу ваша усмішка допустима, тому що я випередив вас. Ось і все. Можете йти.
Так говорив зі мною Махачек. Не можна не визнати, що внаслідок цієї багатозначної розмови спочатку відбулося певне пониження мого життєвого рівня. Я відніс свою ліврею назад на склад і взамін отримав тільки білу куртку, до якої мені довелося негайно прикупити пару штанів, адже я в жодному разі не хотів заношувати на роботі штани від свого вихідного костюма. Ця робота — тобто попереднє очищення використаного посуду, яке полягало в тому, що я скидав залишки у великий дзбан, — була досить неприємною порівняно з попереднім, що не кажи, а таки шляхетнішим заняттям і спочатку викликала в мене почуття огиди. До моїх обов'язків входило й допомагати посудомийкам. Підв'язаний білим фартухом, я нерідко брав участь у витиранні посуду, після того як той уже пройшов різноманітні стадії миття. Таким чином, я ніби стояв на самому початку й у самому кінці цього безперервного процесу.