- Певна річ. Тут слід зробити найретельніший вибір. Він налив собі повного келиха, великими ковтками осушив його й із багатозначним жестом поставив на стіл.
- Крулю, — сказав він, — я вже зробив цей вибір.
- Так швидко? Без належної обачности?
- Та ми вже добру годину сидимо тут і розмовляємо.
- Ми? Що ви маєте на увазі?
- Крулю, — повторив він, — я називаю вас вашим ім'ям, ім'ям людини з добропорядної сім'ї, від якого, звичайно, нелегко відмовитися навіть на якийсь час і навіть для того, щоб стати людиною з родини. Чи здатні ви зробити це й таким чином виручити друга з біди? Ви тут прохопилися, що не охочий до подорожей. Але нелюбов до зміни місць — як мало вона важить порівняно з жахом, який охоплює мене від думки покинути Париж! От ви сказали, точніше, ми разом дійшли висновку, що зобов'язання, покладене на мене батьками, ніхто з мене не зніме. А що, якби ви все-таки зняли його з мене?
- Помоєму, любий маркізе, зараз ви поринули в сферу фантастики.
- Чому? І чому ви говорите про фантастику як про геть далеку для вас сферу? З вами все не зовсім звичайно, Крулю! Я назвав цю незвичайність інтриґуючою, ба навіть таємничою. Якби я замість цього сказав «фантастичною» — хіба ви розсердилися б на мене?
- Ні, тому що ви б при цьому нічого поганого не думали.
- Ще б пак! І, значить, ви не можете сердитись ані за те, що мимоволі наштовхнули мене на цю думку, ні за те, що, поки ми сиділи тут, мій вибір — дуже вибагливий вибір — упав на вас.
- На мене як на людину, яка там, у чужих краях, носи тиме ваше ім'я, в очах людей буде вами, сином ваших бать ків, не тільки членом вашої родини, але саме вами? Чи продумали ви все це так, як належить продумати?
- Там, де я буду, я залишуся самим собою.
- Але в зовнішньому світі ви будете іншим, а саме мною. В мені будуть бачити вас. Ви поступаєтеся мені на час самим собою. «Там, де я буду», — кажете ви. А де ви будете насправді? Це ж стає дещо невизначеним і для мене, і для вас. І якщо для мене це добре, то як буде вам? Ви не боїтеся відчути себе вже надто незатишно, бувши самим собою лише в обмеженому просторі, а в усьому іншому світі існуватимете тільки в мені й через мене?
- Ні, Крулю, — тепло відповів він і через стіл простягнув мені руку. — Незатишно я себе почувати не буду. Для Луї Вености було б зовсім незле, якби ви на час поступилися йому своїм «я» і він, у вашому образі, розгулював би серед людей. То що ж поганого, якщо в чужих краях його ім'я буде пов'язане з вами? У мене є підозра, що й іншим людям прийшлося б дуже до смаку, якби цей зв'язок був установлений самою природою. Але їм залишається примиритися з тим, що є, тоді як мене такі примхи дійсности нітрохи не турбують. Насправді я там, де я із Зазою. Ви ж мені дуже подобаєтесь як мандрівник Луї Веноста. Я з величезним задоволенням постану перед людьми у вашій подобі. Ви чудовий хлопець в обох своїх іпостасях — як джентльмен і як кельнер. Вашим манерам міг би позаздри ти будь-який дворянин. Ви говорите кількома мовами, а якщо дійде до міфології, що, втім, майже ніколи не трапляється, то вам з горою вистачить і Гермеса. Більшого ніхто з шляхтича й не спитає, я б навіть сказав, що бюргерові в цьому сенсі доводиться куди гірше. Врахуйте цю обставину, ухвалюючи рішення. Отже, ви згодні? І я можу розраховувати на цю найбільшу дружню послугу?
- Але чи розумієте ви, любий маркізе, — сказав я, — що досі ми з вами кружляли в надзоряних сферах і не обговорили ще жодної з тих сотень труднощів, які нам необхідно передбачити?
- Ваша правда, — відповів він. — І це, до речі, служить мені нагадуванням ще раз передзвонити до Зази. Треба попередити її, що я затримаюсь, оскільки веду перемовини, від яких залежить усе наше щастя. Вибачай!
Він пішов і не повертався довше, ніж минулого разу.
Сутінки згустилися над Парижем, і тераса була вже давно залита білим світлом дугових ліхтарів. О цій порі вона геть спорожніла і, знову оживе, треба гадати, вона по закінченні вистав у театрах. Я відчував, як у мене в кишені пропадає квиток у комічну оперу, але навіть не звернув уваги на цей нечутний процес, який за інших обставин мене б дуже засмутив. У голові моїй роїлися стривожені думки, й розум, якщо можна так висловитися, стеріг їх, закликав до обачности, не дозволяючи їм, хоч це і важко йому давалося, розчинитися в суцільному захопленні. Я був радий, що залишився сам і міг спокійно оцінити становище, зазделегідь обдумати багато чого з того, про що мені слід було згадати у подальшій розмові. Бічна доріжка, щасливе від галуження шляху, на можливість якого мені вказав хрещений, відкрилася зараз переді мною в настільки принадливому вигляді, що розумові було дуже нелегко визначити: чи не заведе вона мене у глухий кут? Розум повторював мені, що я ступаю на небезпечну стежку і що йти по ній можна лише дуже впевненим кроком. Він торочив це вельми наполегливо, але від його наполягань тільки зростала принадність майбутніх пригод, які вимагатимуть від мене відважного застосування всіх моїх талантів. Сміливця не можна застерегти, роз'яснивши йому, що для цієї справи від нього вимагатиметься неабияка хоробрість. Я не приховую, що зважився кинутись у цю аферу ще задовго до того, як повернувся мій партнер, ба більше, що рішення було ухвалене мною вже тоді, коли я сказав йому, що ніхто не зніме з нього зобов'язання, яке він взяв на себе. У ту мить мене турбували не стільки практичні труднощі, що можуть виникнути під час здійснення нашого плану, скільки те, що поквапна готовність могла виставити мене перед Веностою в сумнівному й невигідному світлі.
Утім, він і без того бачив мене у світлі досить сумнівному; про це свідчили епітети, яких він добирав до мого способу життя: «інтриґуючий», «таємничий», навіть «фантастичний». Я не мав жодних ілюзій стосовно того, що не до кожного джентльмена маркіз де Веноста звернувся б з про позицією, якою вшанував мене, але вшанував якось сумнівно. І все-таки я не міг забути теплоти його рукостискання, коли він запевнив мене, що не буде почуватися незатишно, існуючи в моєму образі, й казав собі, що якщо вся ця витівка і є справжнім крутійством, то він згорає бажанням ошукати своїх батьків і буде більше винен у цьому, ніж я, хоча на мою долю й випадає роль значно активніша. Коли після телефонної розмови він повернувсь, я ще раз переконався, що ця ідея значною мірою надихає його заради неї самої, тобто заради крутійства як такого. Його дитячі щоки роз червонілися не тільки від вина, а в очах блищало лукавство. У вухах у нього, напевне, ще лунав сріблястий сміх, яким Заза відгукнулася на його натяки.
- Любий мій Крулю, — почав він, знову підсідаючи до мене, — ми з вами завжди були в дружніх стосунках, але хто б ще вчора міг подумати, що ми так зблизимося, зблизимося до неймовірности. Те, що ми надумали, або, точніше, ще не зовсім надумали, але затіяли, настільки кумедно, що я ледь не лускаю від сміху. А ви, чому ви робите таку серйозну фізію? Я звертаюся до вашого почуття гумору, Крулю, до вашої любови до добрих жартів, настільки добрих, що, далебі, варто попрацювати над їх докладним розробленим, уже не кажучи про те, що вони йдуть на користь закоханої пари. Ну а що ви, третій, залишаєтеся у програші, цього ви ж не будете стверджувати? Власне, весь кумедний бік справи дістанеться вам. Хіба не так?
- Я не звик дивитися на життя, як на кумедний жарт, любий маркізе. Легковажність не властива моєму характерові; крім того, є жарти, до яких треба ставитися з цілковитою серйозністю, інакше не варто за це й братися. Добрий жарт виходить лише тоді, коли в нього вкладаєш усю свою серйозність.
- Дуже добре. Ми так і зробимо. Але ви говорили про якісь проблеми, труднощі. У чому ви насамперед їх убачаєте?
- Буде краще, маркізе, якщо ви мені дозволите поставити вам декілька запитань. Куди, власне, вас зобов'язують їхати?
- Ох, тато з батьківською турботою розробив маршрут, дуже привабливий для всіх, окрім мене: обидві Америки, острови Південних морів і Японія, потім прецікава морська подорож до Єгипту, в Константинополь, Грецію, Італію тощо. Одне слово, подорож з освітньою метою, достеменно як у книжці й кращої за яку, якби я не мав Зази, годі собі й уявити. Ну, а тепер мені залишається лише побажати вам з користю і задоволенням її здійснити.