Чоловік із шаблею, схопивши мене за руку, грубо запитав, що я тут роблю. Зрозуміло, що готової відповіді у мене не було. Але тієї критичної миті мені вдалося, зібравши всю силу свого розуму, вигадати якусь романтичну історію. Я благав його зглянутися над моїм віком і становищем, сказав, що я молодий іноземець знатного походження, який утратив розум, що я втік з рідної домівки, бо мене хотіли посадовити під замок, і я загину, якщо про мене стане відомо, але, якщо він відпустить мене, я напевне зможу коли-небудь віддячити йому за його доброту.
Усупереч сподіванню, мої слова і мій вигляд подіяли: страшний чоловік розчулився і, прочитавши мені коротку нотацію, відпустив мене, ні про що більше не розпитуючи. З того, з яким виглядом проводжали мене очима дівчина і старі жінки, я зрозумів, що цей чоловік, який так мене налякав, зробив мені послугу, і, коли б я попався в їхні руки, так легко не відбувся б. Я чув, як вони щось невдоволено бурмотіли, але мене це не турбувало: побачивши, що чоловік не збирається вдаватися до шаблі, я цілком упевнився, що сила і спритність урятують мене від їх зброї.
Через кілька днів, проходячи по вулиці з молодим абатом, моїм сусідом, я здибався з чоловіком із шаблею. Він упізнав мене і глузливо промовив, передражнюючи мене: «”Я принц, я принц, але боягуз!” Одначе його світлості не варто братися за колишнє». Він нічого не додав до цього, і я, похнюпивши голову, швидко пройшов повз нього, дякуючи йому в душі за скромність. Очевидно, кляті баби присоромили його за легковір’я. Хай там як, він хоч і п’ємонтець, а був добра людина, і я завжди згадую про нього з вдячністю: адже випадок був такий забавний, що будь-хто інший на його місці знеславив би мене, аби лише посмішити присутніх. Ця пригода, хоча й не мала наслідків, надовго повернула мені розсудливість.
Моє перебування у пані де Верселлі подарувало мені кілька знайомств, які я підтримував, маючи надію, що вони виявляться корисними. Час від часу я відвідував савойського абата на ім’я Гем, наставника дітей графа де Меллареда. Цього молодого і маловідомого юнака, що відзначався здоровим глуздом і освіченістю, я можу назвати найчеснішою людиною, яких мені доводилося знати. Знайомство з ним не обіцяло мені ніякої користі в тій справі, яка мене цікавила, оскільки він не був таким впливовим, щоб комусь мене порекомендувати, але я знайшов у нього щось цінніше, що стало мені у пригоді на все життя: уроки здорової моралі і правила прямодушності.
Мої смаки і мої думки завжди то линули поза хмари, то падали дуже низько, – я був то Ахіллом, то Терсітом, то героєм, то негідником.[31] Пан Гем постарався поставити мене на місце і показати мені мене самого, не надто турбуючись про моє самолюбство, але й не позбавляючи мужності. Він з великою повагою розповів мені про мій характер і мої здібності, але додав, що в мені самому йому бачаться риси, які завадять скористатися моїми талантами у тому розумінні, що вони не стільки стануть мені у пригоді, щоб досягти багатства, скільки допоможуть обійтися без нього. Він намалював мені правдиву картину людського життя, про яке я мав досить хибне уявлення; від нього я дізнався, що навіть серед несприятливих обставин розумна людина завжди має можливість прагнути до щастя і досягти його, що не бува справжнього щастя без мудрості і що мудрість приступна людям будь-якого звання. Він набагато зменшив моє схиляння перед величчю, довівши мені, що ті, хто править іншими, не мудріші і не щасливіші за них.
Він сказав мені дещо, про що я часто потім згадував, а саме: якби люди могли читати в чужих серцях, було б більше охочих спуститися, ніж тих, хто захотів би піднестися над іншими. Ця думка, вражаюче правдива і нітрохи не перебільшена, чимало допомагала мені в моєму житті, змушуючи спокійно залишатися на своєму місці. Абат Гем дав мені перші справжні поняття про честь, яку раніше мій пихатий розум осягав лише в її крайнощах. Він дав мені зрозуміти, що суспільство не цінує високої доблесті, що, піднімаючись надто високо, часто ризикуєш упасти, що старанність і добросовісне виконання дрібних обов’язків вимагає не менших зусиль волі, ніж героїчні подвиги, і може дати більше користі для чесного і щасливого життя, і що незрівнянно краще мати постійну повагу людей, ніж зрідка викликати їхнє захоплення.
Щоб визначити обов’язки людини, нам мимоволі довелося простежити їх походження. До того ж зроблений мною крок, наслідком якого і стало моє теперішнє становище, спонукав нас до розмови про релігію. Читачі вже зрозуміли, що чесний пан Гем, принаймні значною мірою, став прообразом для мого савойського вікарія, і лише обережність змушувала його говорити з осторогою, про деякі речі висловлюючись менш відверто, ніж мій вікарій. Я дослівно переповів публіці всі його настанови, почуття та зізнання, аж до його поради мені повернутися на батьківщину. Тож не розводитимуся більше про наші розмови, зміст яких може стати відомий кожному, скажу лише: його мудрі уроки, що спершу не надто на мене подіяли, заронили в моє серце сім’я доброчесності і релігійності, яке ніколи не в’януло і лише чекало на доторк чиєїсь більш дорогої мені руки, щоб почати давати плоди.
31
У Гомера в ІІ пісні «Іліади» Терсіт постає потворним, зухвалим боягузом, крикуном з табору ахейців, якого Одіссей покарав за образу Агамемнона. Разом з тим напади Терсіта є продовженням нападів на Агамемнона Ахілла, проте між ними не проводиться паралель, оскільки Терсіт чи не єдиний в «Іліаді» негативний герой.