Я повернувся з Італії не зовсім таким, яким вирушав туди, але яким у моєму віці ніхто звідти, можливо, не повертався. Я зберіг не душевну, а лише тілесну невинність. Я відчув вікові зміни, мій неспокійний темперамент нарешті прокинувся. Його перший і цілком мимовільний вибух змусив мене злякатися за своє здоров’я, і це краще, ніж будь-що інше, ілюструє невідання, в якому я перебував доти. Незабаром, заспокоївшись, я пізнав небезпечну заміну, яка обманює природу і рятує молодих людей моєї вдачі від справжньої розпусти за рахунок їх здоров’я, сили, а іноді й самого життя. Цей порок дуже зручний, бо щадить сором’язливість і несміливість юнаків, і має особливу привабливість для людей з жвавою уявою, даючи їм, так би мовити, можливість розпоряджатися всіма жінками і підкорювати своїм бажанням будь-яких красунь, не потребуючи їхньої згоди. Захоплений цією згубною перевагою, я почав руйнувати міцний організм, що його дарувала мені природа і який на той час цілком розвинувся. Додайте до цієї схильності обстановку, в якій я тоді був, живучи у гарної жінки, леліючи образ її у глибині свого серця, постійно зустрічаючись із нею вдень, оточений вечорами предметами, що нагадували мені про неї, засинаючи в ліжку, в якому вона спала раніше. Скільки приводів для збудження!
Читач, уявивши все це собі, вже дивитиметься на мене, як на ледь живого. Однак саме те, що мало мене занапастити, мене й урятувало, принаймні на якийсь час. Сп’янілий щастям жити поруч з нею, палким бажанням провести з нею всі мої дні, я завжди бачив у ній лише ніжну матусю, милу сестру, чарівну подругу і нічого більше. Я завжди бачив її однаковою і незмінною і не бачив нікого, окрім неї. Образ її, що постійно перебував у моєму серці, не залишав у ньому місця ні для якої іншої жінки. Вона була для мене єдиною жінкою на світі, і надзвичайна ніжність почуттів, які вона в мені збуджувала, не залишаючи часу прокинутися моїй чуттєвості, оберігала мене як від неї самої, так і від усіх інших жінок. Одне слово, я був розсудливий, бо кохав її. Хай той, хто зможе, скаже, на підставі мого нечіткого опису своїх відчуттів, якою була моя прихильність до неї. Я ж можу сказати про це лише одне: якщо моє почуття здається досить дивним читачеві, то згодом видасться йому ще дивнішим.
Отак я жив – якнайприємніше на світі, хоча був зайнятий справами, які подобалися мені найменше. Треба було складати проекти, вести рахунки, переписувати рецепти, а також сортувати трави, розтирати мінеральні порошки, дивитися за ретортами. Усі ці заняття раз у раз переривалися появою численних відвідувачів, жебраків, перехожих. Доводилося одночасно розмовляти з солдатом, аптекарем, каноніком, знатною пані, послушником. Я лаявся, бурчав, проклинав, посилав до дідька весь цей клятий набрід. Але пані Варенс на все дивилася весело, а моя лютість змушувала її сміятися до сліз. Особливо її смішило те, що я тим більше лютився, що й сам не міг стриматися від сміху. Ці маленькі перерви, коли я міг собі на втіху побурчати, були чарівні, і якщо під час такої пересварки приходив новий докучливий відвідувач, вона вміла зробити і його засобом для розваги, підступно затягуючи візит і кидаючи на мене погляди, за які я охоче відлупцював би її. Вона ледве стримувалася від сміху, бачачи, як я, змушуваний правилами благопристойності стримувати себе, дивився на неї очима одержимого, тоді як глибоко в душі і навіть наперекір самому собі я не міг не усвідомлювати, що все це надзвичайно комічно.
Все це хоча само по собі мені й не подобалося, проте розважало мене, оскільки було частиною того способу життя, який здавався мені чарівним. Ніщо з того, що відбувалося навколо мене, ніщо з того, що мене змушували робити, не було мені до смаку, але все це було мені до серця. Думаю, врешті-решт, я полюбив би і медицину, якби моя огида до неї не викликала кумедних сцен, що невпинно розважали нас; це мистецтво, можливо, вперше мало подібний вплив. Я стверджував, що можу визначити медичну книгу за запахом, і, що найсмішніше, рідко помилявся. Вона змушувала мене знімати пробу з найогидніших ліків. Марно я намагався тікати чи захищатися! Незважаючи на мій спротив і жахливі гримаси, хотів я того чи ні, але коли я бачив, як її гарненькі пальчики, забруднені ліками, наближаються до моїх губ, я здавався, і мені не залишалося нічого іншого, як відкрити рота і облизати їх. Коли б хтось побачив, як ми, з вигуками і сміхом, бігаємо по кімнаті, він міг би подумати, що тут розігрують фарс, а не займаються приготуванням опіату чи еліксиру.
Але не весь мій час проходив у подібних дитячих пустощах. У свій кімнаті я знайшов кілька книжок: «Глядач», твори Пуфендорфа,[39] Сент-Евремона[40] і «Генріаду».[41]
39
Пуфендорф Самуель фон (1632–1694) – німецький історик та юрист, один з основоположників теорії природного права. Його твори, у тому числі «Про закон природи і народів», були перекладені кількома європейськими мовами.
40
Сент-Евремон Шарль Марготель де Сен-Дені (1613–1703) – французький письменник і філософ-мораліст, який істотно вплинув на розвиток французької літератури і публіцистики.