Вентюр сказав мені, що поговорив про мене з помічником сенешаля і завтра відведе мене до нього на обід, що ця людина може допомогти мені через своїх друзів, та й узагалі це добре знайомство – людина він освічена, дуже приємна у спілкуванні, талановита і любить мистецтво. Потім, за звичкою, перемішуючи найсерйозніші речі з дурницями, він показав мені забавний куплет, надісланий із Парижа, на арію з опери Муре, що йшла у той час. Цей куплет так сподобався панові Сімонові (так звали помічника сенешаля), що він у свою чергу захотів скласти куплет у відповідь на цю саму арію; він і Вентюру запропонував написати куплет, а йому прийшла в голову божевільна думка запропонувати і мені скласти третій куплет.
Вночі, страждаючи від безсоння, я написав, як міг, свій куплет. Для першої проби пера ці вірші були цілком пристойні. Вони були кращі чи принаймні написані з більшим смаком, ніж це могло б бути напередодні, оскільки сюжетом їх були дуже ніжні почуття, до яких моє серце тепер дуже схилялося. Вранці я показав свій куплет Вентюру, він схвалив його і поклав у кишеню, не сказавши мені навіть, чи написав він свій куплет. Ми пішли на обід до пана Сімона, який прийняв нас чудово. Зав’язалася приємна розмова, та інакше не могло й бути, адже розмовляли розумні, начитані люди. Я виконував свою звичну роль: слухав і мовчав. Ні той, ні той не заводили мову про куплети, я теж не згадав про нього, і, наскільки я знаю, про мій твір ніколи так і не згадали.
Панові Сімону, мабуть, сподобалася моя манера триматися, ні про що інше під час тієї зустрічі він мати думку й не міг. Він уже бачив мене кілька разів у пані де Варенс, але не звернув на мене особливої уваги. Тож я можу вважати цей обід початком нашого знайомства, яке, хоч і не стало для мене сходинкою в досягненні тієї мети, задля якої я прийшов, згодом виявилося мені корисним в іншому, і тепер я згадую про нього із задоволенням.
Було б несправедливо нічого не сказати про його зовнішність, бо її важко собі уявити, зважаючи на його суддівське звання і репутацію розумної людини, і я не змовчу про це. Зріст помічника сенешаля Сімона ледве сягав півтора метра. Його прямі, тонкі і навіть цибаті ноги робили б його вищим, якби не розкарячувались, подібно до широко розкритого циркуля. Його коротенький і тонкий тулуб був неймовірно малий. Голий, він, напевно, був дуже схожий на цвіркуна. Його голова, звичайного розміру, з правильними і шляхетними рисами обличчя і доволі гарними очима, здавалася штучно настромленою на якийсь обрубок. Він міг би не витрачатися на вбрання, оскільки його велика перука одягала його з голови до ніг.
Він говорив двома цілком різними голосами, які весь час перемішувалися в його мові, і цей контраст, що спочатку здавався дуже забавним, незабаром ставав дуже неприємним. Один голос, глибокий і гучний, був, якщо можна так висловитися, голосом його розуму. Другий, високий, різкий і пронизливий, був голосом його тіла. Коли він прислухався до себе, говорив спокійно і керував своїм диханням, він міг говорити весь час низьким голосом; та як тільки він пожвавлювався і починав говорити запально, у нього починали прориватися верескливі, із свистом нотки, і йому коштувало величезних зусиль знову заговорити басом.
Попри таку зовнішність, яку я змалював, нітрохи не перебільшуючи, пан Сімон любив упадати коло жінок, говорити їм милі речі й завжди був ошатно, майже кокетливо вбраний. А що він намагався користуватись усіма своїми перевагами, то охоче давав уранішні аудієнції, лежачи в ліжку, оскільки ніхто, бачачи на подушці красиву голову, не подумав би, що, крім голови, більше нічого немає. Це давало іноді привід для сцен, про які, я певен, пам’ятає ще весь Ансі.
Одного разу, коли він чекав прохачів у ліжку чи то пак на ліжку, в розкішному нічному ковпаку, дуже тонкому і дуже білому, прикрашеному двома великими буфами з рожевих стрічок, прийшов селянин і постукав у двері. Служниці в кімнаті не було. Знову почувши стукіт, помічник сенешаля гукнув: «Увійдіть», – і це слово, мовлене підвищеним голосом, пролунало дуже верескливо. Селянин входить і дивиться, звідки це почувся жіночий голос, і, побачивши в ліжку чепець і банти, хоче піти, розсипаючи перед пані слова вибачення. Пан Сімон сердиться і починає кричати ще верескливіше. А селянин, ще більш переконаний у правильності свого припущення і вважаючи себе ображеним, починає лаятись, каже, що вона, мабуть, просто шльондра і що пан помічник сенешаля подає дуже погані приклади. Розлючений помічник сенешаля, не маючи під рукою нічого, крім нічного горщика, вже ладний був шпурнути його в голову бідолашного селянина, як раптом увійшла доморядниця.