На противагу злидням і бідності, влада продовжує надавати собі право на недоречну розкіш. Надмірне споживання, зайва зовнішня пишність і різноманітність в їжі, яка викидається на смітник. А ще будинки розпусти, азартні ігри і нескінченна кількість згубних форм задоволень, як для представника знаті, так і для людей, що їм прислужують.
Далі висловлювання Томаса Мора: «Ті, кого досі бідність зробила злодіями, або ті, хто є тепер волоцюгами або дозвільними слугами, – тобто в обох випадках майбутні злодії. Якщо ви не зупините ці лиха, то марно станете хвалитися вашим випробуваним в покарання за крадіжку правосуддям, швидше на вигляд значним, ніж справедливим і корисним. Справді, ви даєте людям негідне виховання, псуєте мало-помалу з юних років їх моральність, а визнаєте їх гідними покарання тільки тоді, коли вони, прийшовши в зрілий вік, здійснять ганебні діяння; але цього можна було постійно очікувати від них починаючи з дитинства. Хіба, роблячи так, ви робите щось інше, крім того, що створюєте злодіїв і одночасно їх караєте?» [13]
Особи, які займаються марними ремеслами, плюс маса людей, що знемагає від бездіяльності і неробства – споживають стільки продуктів і послуг, вироблених працями інших, скільки потрібно для втричі, а то і вчетверо більшої кількості виробників цих продуктів. Якщо кожну людину забезпечити дійсно корисною роботою (священики, жебраки, багатії), то легко можна було б помітити, як мало часу буде потрібно для виробництва дійсно необхідних товарів і послуг.
Багато людей сьогодні не мають необхідних навичок, але хотіли б працювати. Найбанальніше питання – хто ж їм заважає? Напевно, нинішня економічна система, при якій більшість змушена думати про виживання, а не життя. Звичайно, є люди, які намагаються встигати більше, ніж фізично і духовно це можливо. Такі люди, як правило, мають серйозні психічні захворювання і масу інших проблем зі здоров'ям.
Сьогодні мільйони людей відчувають, що їхня робота не так вже й корисна або значна. Недавнє опитування 230 000 працюючих людей в 142 країнах показало, що тільки 13% опитаних дійсно люблять свою роботу. А після другого соцопитування стало зрозуміло, що 37% трудящих Британії займають посаду, якої, на їхню думку, і бути не повинно. Прямо як в «Бійцівському клубі», де Бред Пітт сказав: «Ми ходимо на роботу, яку ненавидимо, щоб купити те, що нам не потрібно». [2]
Який-небудь скромний програміст створив сайт і заробив мільярд. Співак вийшов на сцену у вбранні ціною в тисячі доларів і заспівав досить дурну пісню. Десь в холодному і брудному цеху одна людина, по суті, займається виробництвом їжі для сотні людей – ді-джеїв, танцюристів, блогерів, мандрівників з фотоапаратами, юристів, депутатів. Який-небудь даремний стартап заробляє мільярд. Не зрозумійте мене неправильно, всі висловлювання на рахунок успіху, старань, зусиль і, найголовніше, масштабів праці, несумірні з тим, що вкладається в слово «справедливість». Одна сторона скаже, що це банальна заздрість, інша – що нічого не змінити. Але факт того, що цінності в сучасному світі спотворені, залишається фактом.
Що це, якщо не безумство, коли людина прагне до шани і слави, що не приносять ніякої користі? Яке задоволення можна відчувати від того, що інша людина схиляє перед тобою голову і служить твоїм бажанням? Підроблене задоволення, як і поняття успіху, сформовано в обмеженому мозку під впливом реклами та постулатів капіталізму, що приносять прибуток різним організаціям – від виробника чіпсів до будинку розпусти. Все, що оточує суспільство – неприродньо, від грубих бажань до замків на дверях. Хлопець, який живе на островах біля Гаїті, носить діряву сорочку і продовжує застібати на ній ґудзики. Він добре розбирається в семантиці, і його не цікавлять чіпси або наряд за тисячу доларів. Його цінності не зіпсовані, вони сформовані тими межами, в яких він живе, і це не заважає йому допомагати своєму племені і продовжувати вчитися. Отже, проблема не в людині, проблема в навколишньому середовищі. [13]