Звісно, знайдуться і ті, хто протестуватиме проти подібної думки. Мені відомі випадки дружби, яка розтягнулася майже на все життя. Вона безцінна, заснована на довірі і правді, не приховує за лаштунками нічого поганого. Але згадаємо капіталізм. Чи знаєте ви приклади дружби багатої людини з бідняком? Може бути, вони один з одним діляться знаннями? Або вони знайомі з першого класу? Немає такої дружби. Всі приклади, успішні вони чи ні, це дружба між приблизно рівними в соціумі людьми. Хтось трохи краще, хтось трохи гірше. У когось свій будинок, а когось квартира на околиці міста. Якщо мій друг розбагатіє, а я буду залишатися представником середнього класу, то навряд чи ми продовжимо спілкування – інтереси, дозвілля і способи проведення часу будуть відрізнятися.
Відповідно, дружба між людьми в сучасному суспільстві відбувається на однакових соціальних рівнях. Тут ми знову повертаємося до конкуренції. В економічній системі вона існує на різних ринках і в різних сферах діяльності. Тобто, той же соціальний рівень, тільки змінений на ринок. Чи знаєте ви приклади дружби на ринках? Звичайно, це може бути монополія, але і вона заснована тільки на взаємній вигоді. Ніхто не буде на ринку займатися благодійністю – якщо ти готовий віддати один долар, то і я віддаю один, і разом з двома доларами ми зможемо досягти більшого.
Співробітництва, заснованого на безоплатності, в економічній системі немає (благодійні організації не беруться до уваги). Отже, звідки візьметься приклад щирої дружби в суспільстві? Якщо люди, які мають якісь відносини, змушені боротися за одне і те ж місце під сонцем. Так, це занадто перебільшено, і світ настільки різноманітний, що можна відшукати куди кращий приклад для порівняння. Але факт залишається зафіксованим – відносини між людьми при капіталізмі не наповнені романтизмом і вищими ідеалами зі старих легенд, вони наповнені люб'язністю і очікуванням відповідної дії на свою власну.
У чому ж тут прокол капіталізму? У тому, що він об'єднує одних людей проти інших, створюючи якусь середу хижаків і жертв, ошуканців і ошуканих, успішних і довірливих. Так, об'єднавшись проти інших людей, корпорацій, держав, ми ніби підштовхуємо прогрес вперед, витісняємо його обома руками. Об'єднавшись, ми виробляємо більше товару з меншими витратами, більше задоволень з різноманітними характеристиками, більше технологій з унікальними властивостями. Але ми залишаємо позаду власне людину – ніби вона виліпила з глини величезну статую і тепер перебуває в її тіні.
Ми сидимо в офісах і спостерігаємо за колегами. Ми з легкістю обговорюємо чужі гроші, чужі зради, весілля, кількість їжі на столах, цінник на новий піджак, чужі фотографії в інстаграмі, чужих дітей, чужі турботи і проблеми. Ми займаємося цим не тому, що ми народилися від природи такими, а тому, що ми були виховані в середовищі конкуренції. Нам властиво звертати увагу на інших людей, цікавитися їх життям, спостерігати за ними. Тому що, якщо вони живуть, як нам здається, краще, то і ми хочемо також – і будемо робити все можливе для цього. А якщо вони живуть гірше, то ми просто потішимо власне самовдоволення.
Я хочу, щоб люди розуміли: в капіталізмі немає нічого гарного, тому що його система не передбачає наявність живої людини. В капіталізмі є поняття «ресурси», в яке і входить кожна людина, що живе на Землі. Що стосується соціальної прірви між людьми, капризів молодого покоління, пошуків власної ідентичності і непорозуміння, то це результат конкуруючого суспільства. Сьогодні людину турбує величезна кількість речей, які стосуються і майбутнього, і справжнього і навіть минулого. Сьогодні людина може заробити психічний розлад тільки тому, що їй зробив догану начальник на роботі або її гроші, які знаходилися на рахунку в банку, перетворилися в пил. Тому що людина усвідомлює наслідки від подібних дій – в такі моменти в неї просто немає твердої землі під ногами.
Від вищевказаних проблем страждає не тільки її здоров'я і добробут, а й відносини з близькими людьми. Через проблеми на роботі і власної незадоволеності від життя вона зривається на рідних людей, тим самим залишаючи себе в повній самоті. Якщо людина в сучасному світі не змогла знайти власну ідентичність – наслідки будуть катастрофічними. Те ж саме стосується людей на інших соціальних рівнях – кожна людина в міру власних можливостей буде незадоволеною, бо у капіталізму немає меж: чим більше маєш, тим більше хочеться.