Що стосується методів боротьби з нерівністю і світової бідністю, то Піккетті пропонує істотно підвищити роль держави в регулюванні економіки в міжнародному масштабі, зокрема, шляхом введення глобального податку на багатство. При цьому Томас сам визнає, що на даний момент подібні дії є повною утопією.
Таким чином, нашому суспільству потрібно позбутися від примітивної думки про те, що все потрібно заслужити. Про те, що людина і справді є господарем свого життя. Обставини і навколишнє середовище – ось що керує людиною, ось від чого залежить його життя. Хтось може назвати людину слабкою, безхарактерною, розумово відсталою – але якщо вона дійсно такою є, то не тому, що в неї недостатній розумовий багаж, а тому, що в неї недостатньо методів для його використання. Ми продовжуємо жити кожен у своєму власному світі – так влаштована система, що ми дбаємо в першу чергу про себе. І якщо ми стикаємося в житті з реальними проблемами, то вважаємо за краще пройти повз і послатися на те, що цією проблемою має зайнятися хтось інший. Але ще частіше ми переконуємо себе в вищевказаній раціональності оточуючого нас світу – тому що так легше жити, з вірою в те, що навколо все налагодиться, пануватиме добро і порядок. Разом з цим ми не готові нести відповідальність за ту саму надію, яка живе в наших серцях і думках. Всі сучасні методи боротьби застаріли – нам потрібно переглянути наше ставлення не до окремих симптомів, а до самого факту хвороби. Цікаво те, що по-справжньому бідні люди останніми проситимуть про допомогу. Їм не потрібні ніякі подачки в умовах нинішньої економічної системи. Досить жити минулим: злидні – це не безхарактерність. Злидні – це відсутність грошей.
Наостанок залишу уривок з оповідання «Віз» німецького письменника Бруно Травена:
«Так значить, одинадцять песо; а якщо ти не зможеш мені заплатити одинадцять песо, то з тебе ще одинадцять песо – разом двадцять два: одинадцять за серапе і петате і ще одинадцять, тому що ти не зміг оплатити. Так, Крізьеро? »
Крізьеро не розбирався в цифрах, тому цілком очікувано відповів:
«Так, патрон».
Дон Арнульфо був пристойною, чесною людиною. Інші землевласники були куди менш милосердні по відношенню до своїх наймитів.
«Сорочка коштує п'ять песо. Так? Відмінно. Якщо ти не зможеш заплатити за неї, з тебе ще п'ять песо.
А якщо ти будеш мені повинен п'ять песо, то з тебе ще п'ять песо.
А якщо я так і не отримаю від тебе грошей, то з тебе ще п'ять песо. Виходить, п'ять плюс п'ять плюс п'ять плюс п'ять.
Разом двадцять песо. Домовилися?"
«Так, патрон, по руках».
Батраку більше ніде добути сорочку, коли вона йому потрібна. Йому не від кого отримати кредит, крім як від свого господаря, на якого він працює і від якого він не зможе піти до тих пір, поки буде винен йому хоча б один сентаво.
Україна
XXI
Людина – вільна істота, яка постійно самовдосконалюється. Вона постійно перебуває в пошуках, відкриває щось нове і прагне охопити якомога більше. Вона відчайдушно прагне реалізувати свій творчий, духовний, інтелектуальний, фізичний і будь-який інший потенціал. Але якщо сучасні держави – це мікросередовище для виживання, яке обмежує людину у всіх сенсах, тобто, заважає реалізації її потенціалу або примушує зосередитися на одній діяльності, то ім'я таким державам – антигуманність.
Саме існування держави суперечить тому, навіщо воно було створено. Повноцінний і гармонійний розвиток людини абсолютно несумісне з тим, що пропонує кожна країна для своєї людини. Тобто, вона взагалі нічого не пропонує. Те, що знаходиться на поверхні, людина нібито може підійти і взяти, доклавши певних зусиль. Скільки часу на це буде витрачено, скільки енергії, кому від цього користь чи шкода – як і інше, не уточняється.
Коли ми говоримо про Україну, ми говоримо про весь світ. Україна – всього лише частина планети. Культурний пласт для майбутніх століть. Важливо розуміти, що ми живемо не в державі, а на планеті. Однак більшість, як представників громадськості, так і представників влади з цим абсолютно не згодні. Тоді відштовхуємося від вищого рівня: якщо влада не вітає так звану міжнародну комуну, то чому? Тому що їхні доходи різко впадуть? Тому що їх марнославство нічим буде втішити? Люди з різних країн завжди тепло вітають один одного, якщо, звичайно, державна пропаганда не грала на їх почуттях. Ніхто нікому не бажає зла. Люди завжди готові допомогти один одному – взяти хоча б сотні тисяч волонтерів по всьому світу, які виконують більший обсяг корисної та ефективної роботи, ніж всі керівники країн разом узяті.