Ось так електромобілі зникли з історії на 100 років, і якщо хто-небудь до цих пір вважає, що конкуренція і підприємництво – двигуни прогресу, очевидно, ви недостатньо знаєте про те, що таке прогрес.
Система не має винятків – навіть вчені більшою мірою перетворюються в бізнесменів (ще Томас Едісон про це відкрито заявляв). Ще в 2000-х кілька компаній запатентували геном двох осіб, стійких до захворювання на СНІД. Компанії не були ні творцями, ні власниками генетичного матеріалу, вони також не були його першовідкривачами незалежно від живих носіїв цих генів. Але вони придбали патенти на гени живих людей. Замість того щоб покращувати умови людського життя, вчений продає з молотка результати своїх досліджень тому, хто більше заплатить. Ось чому велика частина нових технологій контролюється приватними організаціями, а не є загальним надбанням. Капіталізм? Звісно, адже вчений теж хоче їсти.
Понад століття тому американська компанія United States Electric Light Company призначила своєму винахіднику Хайрему Максиму щорічну довічну пенсію в 20 000 доларів і видворила його в Англію. Їм було необхідно від нього позбавитися, так як він продовжував удосконалювати свої винаходи. Його творчий потенціал призводив до того, що обладнання компанії застарівало перш, ніж вони встигали його оплатити. На жаль, для США, Максим реалізував свої найбільші винаходи в Англії. У той час як він був посвячений у лицарі за видатні винаходи, United States Electric Light Company збанкрутувала. На сьогоднішній день термін придатності електронного обладнання в Японії до його старіння становить приблизно 3 місяці. [3]
Компанії виробляють товар із запланованим старінням – все для того, щоб отримувати прибуток. Візьмемо, наприклад, автомобіль. Щоб дістатися до його двигуна з метою техобслуговування, нам попередньо доводиться знімати велику кількість інших деталей. Чому він так складно влаштований? Та тому, що легкий ремонт не в інтересах виробників. Вони не повинні платити за обслуговування автомобіля. Ціла галузь в автомобілебудуванні робить прибуток на ремонті легкових і вантажних машин. Якби виробники несли матеріальну відповідальність за їх ремонт, легкові і вантажні машини збирали б зовсім інакше: з міцніших матеріалів, з поліпшеними робочими характеристиками і модульними компонентами, що легко знімаються і дають доступ до двигуна. [3]
І трохи вітчизняного досвіду до слова про ресурси. Металургія в Україні, як і в усьому світі – одна з найважливіших галузей економіки, тому що завдяки їй можуть розвиватися інші галузі. Мости, будинки, потяги, машини – для всього цього потрібен метал. Зі сталі, виробленої в Україні, будують бурові платформи, хмарочоси, мости, інженерні споруди і ще багато всього в самих різних куточках світу. Але якщо ми подивимося на дані про споживання сталі в Україні, то побачимо історію падіння показників. Якщо в 1989 році країна споживала 74 мільйони тон сталі, то в 2016 – лише 4 мільйони тон.
Це ми відчуваємо в повсякденному житті: погана система ЖКГ, труби, що рвуться прямо в центрі Києва, існує дефіцит вантажних і пасажирських вагонів, практично не працює машинобудування. Саме тому в Україні існує брак металобрухту – новий метал не споживають, старий уже весь вивезли на експорт. Під час написання роботи, в Харкові прорвало трубу через мороз – у підсумку сотні будинків, дитячих садів і шкіл залишилися без опалення. Навіщо ж ми вивозимо труби за кордон, якщо вони потрібні нам? [19]
Все дуже просто – гроші. За кордоном суми обчислюються в доларах і євро, що дозволяє промисловцям заробляти ще більше. До слова, в Україні 394 оборонних підприємства, які після початку війни на Донбасі успішно замінили 1300 деталей і вузлів з Росії. Українські заводи активно відновлюють стару зброю і створюють нове. Київський бронетанковий завод передав Нацгвардії чергову партію БТР, Завод імені Малишева відновлює танки, підприємства "Укроборонпрому" відновлюють літаки, Збройні Сили отримують українські РЛС. У 2016 році військові заводи виробили 6000 одиниць озброєння і військової техніки. Але це також приклад заробітку – першопричин системи.
Виходить, якби ми дійсно дбали про добробут суспільства, життя представлялося зовсім по-іншому. Наука діє виключно в інтересах капіталістичної системи – тільки мало хто наважується висловитися. Мало хто з вчених має сили визнати свої помилки, інші – продовжують переконувати в раціональності системи. Ми могли б зробити планету надбанням суспільства, але вибрали інший шлях – конкуренції, грошей і важкої, що не виправдовує витрат людського ресурсу, роботи. Змінити ситуацію легше, ніж нам здається – потрібно лише перестати вірити в догми і відкинути старі задані алгоритми. Великі люди саме так і робили – Нікола Тесла, Леонардо да Вінчі, Фрідріх Ніцше, Мартін Лютер Кінг, Махатма Ганді, Ісаак Ньютон та інші. Вони переступали межі і жертвували всім, що у них було – тільки заради мрії, яка має всі шанси стати здійсненною. Ідеї більшості з них були прийняті лише після смерті, або зовсім забуті. Тому що люди не наважуються мріяти про майбутнє і не хочуть за нього боротися, адже воно здається їм недосяжним.