Чи варто говорити, наскільки? І чи варто говорити про те, як ми могли б жити, якби не кордони, конкуренція, боротьба влади і держав? У відповідь тільки зітхаємо. Ну, раз так, то чому той же студент зобов'язаний підлаштовуватися під систему, якщо він знає, що вона має масу недоліків? Чому потрібно жити мовчки, розбиратися у встановлених правилах і думати про те, що ти вмієш думати?
Як би там не було, світ може нагороджувати окремими моментами, якщо навчитися жити в ілюзіях. Так, ми маємо масу прекрасних явищ в наш час. Але та ціна, яку ми платимо за цю «прекрасність» непорівнянна ні з чим, що існувало за всю історію нашого Всесвіту. Цифри підправляються в звітах, гроші ховаються у кишені, країни воюють за ресурси і території, люди вмирають від голоду і злиднів, діти працюють на фабриках за копійки, люди трудяться з ранку до ночі на безглуздих для суспільства професіях, саме благо не створюється, а перерозподіляється. ЗМІ повністю промивають свідомість суспільства. Країни нарощують військовий потенціал. Цифрова реальність стає рідніше, ніж справжнє життя. Люди користуються словниковим запасом в двісті слів. Мудрість і свідомість не варта і виїденого яйця, в той же час, мільйони доларів заробляють на непотрібних товарах і послугах, на дурницях інших людей, на споживчому его і нескінченній незадоволеності суспільства. Людина тепер легко відмовиться від самої себе, тільки б отримати можливість.
Але ми живемо в цьому світі. Всі разом. Як би не хотілося, знайти безтурботність в затишній самотності досить важко. Хоча у багатьох людей ще залишилися (і з'являються) – розумні ідеї, важливі цінності, жертовність, співчуття, вміння зрозуміти і прийняти. Питання тільки – чи вистачить цього, щоб з високо піднятою головою зустріти наступне століття? Чи вистачить цього, щоб залишитися при своєму безпосередньому і трохи дитячому «я» після нових промислових і технологічних революцій? Або не варто думати про майбутнє, жити тут і зараз, заробляти гроші, піклуватися лише про себе і близьких людей і закривати очі на власну діяльність, на стан суспільства і навколишнього середовища, на той світ, який маячить для наступних поколінь?
Одна людина не може змінити оточуюче її середовище. Це середовище – змінює людину. Отже нам потрібно розробити ідеї стосовно зміни нашого середовища. Знайдуться ті, хто не буде вірити в зміну нашого світоустрою. Але так воно було завжди: замість наскальних рисунків ми отримали планшет, замість промови знахарки ми отримали антибіотики, замість віри в міфи ми отримали віру в людину. Ми більше не ставимося до утопій як до казок – тому що вони мають місце в наших реаліях. І ось моя утопія.
Для когось це комуністична ідея, для когось – альтернатива. Жак Фреско залишається для одних смішною людиною, для інших – автором проекту, який, без перебільшень, здатний допомогти нашому суспільству. Але більшість взагалі не знають про нього.
Проект «Венера», як вже було згадано, некомерційна міжнародна організація, яка була створена Жаком Фреско з метою реалізації проекту, направленого на досягнення миру, стабільності та розвитку глобальної цивілізації. Жак Фреско пропонує перехід до всесвітньої ресурсно-орієнтованої економіки, загальної автоматизації та використанню наукової методології прийняття рішень.
Насправді, те, що пропонує проект «Венера» – це дивовижно. Створити так зване щасливе суспільство за допомогою технократичних та просвітницьких дій. Це не утопія, тому що утопія – це ідеальне, статичне суспільство. Для майбутніх поколінь статика може створити нові проблеми. Перехід на новий ступінь разом з раціональним використанням ресурсів та передових наукових досягнень – ось що важливо.
Сьогодні ми маємо безліч проблем у нашому світі, які я намагався описати в трьох словах. В нас досі є бідність та злидні, в’язниці, поліція та ми, на жаль, продовжуємо вести війни. Сьогодні ми не можемо називати себе мудрими та цивілізованими людьми.
Але ми досі мріємо про кращий світ, виходячи з того, чого більше потребуємо і що вважаємо за краще для самих себе. Казки на кшталт «Раю на Землі», «Городу Сонця» або в противагу їм – «1984» та «Дивний, дивний світ», треба залишити в минулому. Ми вже досягли більших вершин, а ніж чарівництво або магічні шляпи – чого вартий тільки електричний струм або перемога у боротьбі з більшістю хвороб.
Так само і з будь-якими іншими ідеями – хай то комунізм, соціалізм чи мішанина з ідеологій, яка залишається капіталізмом. Під впливом технологій та наукових досягнень суспільство змінюється так швидко, що ми не встигаємо відстежувати наявний прогрес. В майбутньому ми можемо просто не встигнути перелаштуватись під нові соціальні інститути, що приведе до загублення власного «я» в суспільстві. Так, це відбувається вже сьогодні, але у разі якщо ми будемо дотримуватись старих схем, то масштаби відчуженості в майбутньому будуть збільшуватись у рази.