Тому сенс нового світоустрою в тому, щоб нічого не було обмеженим, ні в чому люди не відчували дефіцит. Не буде цін та обмеженого виробництва, не буде черг, розпродаж та дешевих підробок. Не потрібно буде нічого красти або складувати без використання.
Людство може забезпечити високий рівень життя для всіх народів – для цього існують усі ресурси, розробки та винаходи. Достатньо лише об’єднати свої зусилля та починати ставитися до нашої планети, як до рідного дому для всього людства. Наш потенціал не знає меж. Ми можемо припинити деструктивний шлях розвитку і зосередитись на тому, що для нас дійсно важливо. Це те, заради чого хочеться жити. Це такі утопії, що за допомогою людини перетворюються в реальність. Так, для людини, що міркує і розуміє складність усіх сучасних процесів в житті це не обнадійлива ідея. Але, як сказав Жак Фреско, якщо ми нічого не зробимо, то нічого і не відбудеться.
Подорож довжиною у життя
Ми сидимо в просторій аудиторії і пишемо під диктовку чергову лекцію. Викладач читає сухий матеріал, який йому абсолютно нецікавий. Я завжди задавався питанням про те, що ховають такі люди всередині себе і що взагалі являє собою їхнє життя? Які обставини призвели до того, що він – людина років п'ятдесяти, читає речення, немов механічний прилад, що виконує одну і ту саму дію. Те, чому ми сидимо в аудиторії і з подивом зиркаємо один на одного ще можна пояснити – мовляв, люди ще не сформовані, які не знають нічого про життя, сподіваємося щось відшукати серед парт, стін і стільців. Але людина, яка прожила багато років і все заради того, щоб стояти біля дошки і нецікаво читати предмет нецікавим людям, та й ще самим нецікавим способом? Ми всі чогось опиняємося там, де не хотіли бути.
Наші бажання постійно змінюються, наші цінності все життя формуються і втрачають власне значення. Наші потреби з кожним роком зростають все швидше, тоді як результат від їх задоволення з кожним роком все менш помітний. Світ змінюється, особливо під впливом виробництва і нових технологій. Ми обговорюємо інновації з натхненням, не замислюючись про результати впровадження подібних інновацій. Ми радіємо перемогам улюбленої команди більше, ніж своїм власним. Ми вважаємо за краще не боротися з проблемою, а звикати жити з нею заново.
Ми робимо лише те, що нам дозволено в рамках нашої країни, соціальної групи, можливостей і обставин. Ми навчилися знати всьому ціну, але нам все важче знаходити в цьому світі справжні почуття, емоції і, найголовніше, справжніх людей. Наше століття – століття прогресу, коли нічого не знаходиться в статичному положенні, крім окремої людини. Наші цінності намагаються наздогнати за цим прогресом, постійно деформуючись, постійно підлаштовуючись під зовнішні подразники.
Чи є сенс в тому, щоб описувати реальність? Куди цікавіше фантастичні романи чи оповідання про Середзем'я. Але я завжди хотів стати письменником. Головне, щоб мені було про що сказати і люди читали і розуміли мене. Сучасний світ інтернету і миттєвих повідомлень дозволяє будь-якій людині висловити свої думки. Напевно, ми всі – письменники XXI століття. З одних листувань в соціальних мережах можна писати романи. Чи є сенс бути письменником і хто це взагалі такий? Чи змінюють слова наш світ? Я вірю, що змінюють. А письменник – це архіваріус даності. Це той самий розумник, який сидить на першій парті і конспектує все, що говорить вчитель. З розумником ніхто не дружить, він взагалі може виявитися не дуже хорошою людиною. Але його згадують, коли приходить час писати контрольну роботу.
Сьогодні ми вважаємо божевільними тих, хто бажає втілювати в реальність утопії. Сьогодні ми боїмося і навіть засуджуємо подібний хід подій – ніби життя стане нудним або просто нестерпним. По-моєму, справжня «нестерпність» в тому – чим саме в даний момент ми всі займаємося. Бути активним учасником сучасної реальності вкрай непросто, а намагатися описати все це – і зовсім невдячне заняття. Але я не хочу, щоб наше життя повністю перетворилося в імітацію. Я не хочу, щоб студенти займалися безцільними розрахунками і писали курсові роботи лише для того, щоб в комірчині викладач складав їх одну до одної. І я не хочу, щоб всі ті проблеми, які у нас є і які ми можемо вирішити – залишалися невирішеними.
Своєю роботою я хотів зробити що-небудь дійсно корисне. Сподіваюся, що у мене вийшло. Сподіваюся, що наша подорож довжиною в життя – з усіма особливостями у вигляді балансів, економік, банкірів, рекламних плакатів, героїв і антигероїв, виявиться успішною. І рано чи пізно ми зрозуміємо, в чому дійсно потребуємо і що нам абсолютно не потрібно – для звичайного тлумачення поняття щастя, для цікавого і захоплюючого життя, для вдосконалення, реалізації та натхнення.