— А ти вже либонь готова йому допомогти, еге ж, Берт? Ет, жінки-жінки! Варто було побачити плащ хрестоносця і гарненьке обличчя — і вона вже забула, що перед нею звичайнісінька саксонська свиня.
— Агов, спокійніше, братику. Не забувай, що наш батько ставиться прихильно до англійців-саксів і навіть багатьох із них возвеличив. А його першою королевою була чистокровна саксонка.
— То може, й ти попросишся заміж за сакса? — злобливо примружився Роберт.
Стривай! Тут ліпше поки змовчати. Я не відповіла братові, а лише пришпорила коня.
До турніру залишалося чотири дні, й увесь цей час я не мала жодних звісток про Едгара. Клара теж досі не повернулася, і я лютилася на цю незугарну дурепу. За день до турніру вона з’явилася. Брудна, в пом’ятій сукні. І де тільки її тягали?
— Я більше не зможу там з’являтися, — винувато сказала Клара. — Аби прислужитися вам, пані, я зробила майже неможливе: перевдяглася ченцем і проникла на територію комтурії, хоча вхід жінкам туди якнайсуворіше заборонено.
— І що ти дізналася?
Клара посміхнулась.
— Передовсім я знайшла людину сера Едгара, цього чоловіка звуть Симон. Він майстер, муляр, його найняли у Парижі. Сакс має намір зводити замок, а цього самого Симона йому порадив сам Сугерій. Симон нещодавно ввійшов до почту хрестоносця Едгара, але дещо йому відомо. Зокрема, що в Едгара є син.
— Син?
— Так, мадам. Я навіть бачила його. Коричневе, мов фінік, маля. Лицар Едгар прижив його від сарацинки, з якою зійшовся в Єрусалимі. І хоча дитина народжена поза шлюбом, сер Едгар охрестив хлопчика і назвав Адамом.
«Добре, що дитина позашлюбна, — подумала я. — Адже, якщо я стану дружиною Едгара, то бажано, щоб мої діти успадкували все».
Я вперше подумала про дітей, як про щось обов’язкове в моєму житті. Скажу щиро — дітей я не зносила. Від однієї лише думки, що якось і мені доведеться народити, дратувалася несказанно. Однак те, наскільки спокійно я подумала про це, коли йшлося про Едгара, засвідчувало мої серйозні наміри.
— Що ще?
Клара хитро посміхнулася.
— Іще я дізналася, що цей красень-тамплієр неймовірно багатий. Він привіз зі Святої Землі цілий обоз, у якому кілька возів із прянощами.
Ого! Прянощі! Нав’ючений прянощами мул робить людину багатою, а віз прянощів — воістину князівський розмах!
— Але ж тамплієри так просто не випустять багатство зі своїх лап, — засумнівалась я.
Клара знизала плечима.
— Я не могла до пуття дізнатися, що до чого. Пан Едгар постійно в роз’їздах. Симон пояснив, що тут річ у якихось векселях, але я не вельми добре все зрозуміла.
Куди цій дурепі допетрати! Векселі — це слово завжди пов’язували з тамплієрами. Особливі папери, за якими через лихварські контори можна отримати гроші. О, я вже почала здогадуватися: все, що пов’язано з Едгаром Армстронгом, пахне золотом. І якщо цими днями він займався векселями, що обіцяють йому збагачення… Що ж, я готова багато чого вибачити заради цього. Йому — відтепер, значить, і мені. Я так вирішила.
— Що ще?
Клара зам’ялася.
— Це все. Симон ховав мене на сіннику, і мені довелося не тільки розмовляти з ним про сера Едгара. Цей француз такий вродливий, такий лагідний і такий коханець…
— Ти, нахабна дівко, дай мені спокій зі своїми огидними подробицями!
Клара навіть задрижала. І вже скоромовкою розповіла, як її з коханцем вистежив такий собі Пенда, особистий зброєносець Едгара. І цей Пенда, зброєносець сера Едгара, відразу витурив Клару геть, при цьому його брутальність не знала меж…
— Коротше!
— Пані, цей Пенда вивів мене за ворота комтурії і заявив, що поки його лицар не отримав благословення гросмейстера в Темплі, аби зняти плащ тамплієра і повернутися до мирського життя, він повинен залишатися святим і божим, і дотримуватися трьох обітниць лицарів Храму: бідності, доброчесності та послуху. І те, що серед його людей затесалася жінка… Пенда сказав, репутацію його пана врятує лише те, що самого лицаря в комтурії якраз тоді не було.
Я не могла більше слухати. Реготала так, що в мене закололо в боці. Оці мені лицарі Храму! Нема гірших лицемірів! Цей сакс повинен бути безгрішним, тоді як уже давно порушив усі обітниці. Бідності, наприклад, адже привіз додому справжнє багатство, доброчесності, бо прижив дитину від сарацинки, і послуху, адже порушив два перші пункти. Байдуже, мені подобалося, що він не святий. Терпіти не можу святенників.
Того вечора я з’ясувала, що в списках лицарів-учасників турніру є й кілька тамплієрів. А серед них і мій сакс.