Я заспокоїлася, але дуже ненадовго. Новий заколот саксів поширювався, і батько надіслав у Норфолк братів Блуа для з’ясування обставин. На жаль, гірших кандидатур король вибрати не міг. Подумати лишень — він направив для розгляду мого недруга Стефана й мого першого коханця єпископа Генрі Вінчестера! До обов’язків останнього, як представника святої церкви, входило розібратися в моїх сімейних стосунках. І я дрижала від приниження й люті, коли мій покинутий коханець вів зі мною бесіди про обов’язки та послух, із зачаєною усмішкою вислуховував мої плутані скарги на чоловіка. Генрі очевидячки тріумфував, і весь його вигляд свідчив, що нічого іншого він і не чекав від такої особи, як я. Як це принизливо, коли колишня пасія переконується в тому, наскільки ти нещасна з його наступником, та ще й вдає співчуття!
Тоді я ще сподівалася, що заколот викличе королівський гнів на адресу Едгара. Та все зіпсував Ральф. План, продуманий Гуго, був просто чудовий, і якби Ральф не дав свідчень проти нього, ніщо не завадило б цьому задуму здійснитися. А той нікчемний дворянчик заприсягся на Біблії, що зовсім не потурання графа стало причиною заворушень, а свавілля та злочинні дії лицарів, привезених мною з континенту. Хоча до чого тут я? Едгарові самому варто було б здогадатися, що Гуго Бігод не та людина, яка скаже «амінь», коли її знеславили та вигнали.
Тепер розумієте, яким був мій настрій цього Різдва. Я розраховувала, що відбудеться суд, саксів-заколотників закують у кайдани, а я виступлю чи не єдиною особою, яка дбає про припинення безладу. А насправді ці сакси залишилися святкувати в Гронвуді й, поки не минула Дванадцята ніч,[52] пиячили тут, веселилися з лицарями Стефана, а сам граф Мортен і мій чоловік заохочували їх, запевняючи, що ніщо так не скріплює дружбу, як мирова чаша, випита на Різдво.
Адам знову зупинився поряд із мною, спираючись на раму верстата. Одягнений був, як маленький лорд: у пурпуровий камзольчик із облямівкою з куниці по пелені, а пояс мав із карбованих кілець, як у принца. Едгар розбещував свого виродка до непристойності. А мені Адам набрид, як зубний біль. Я спересердя смикнула нитку. Обірвала.
— Чому ви завжди сердитеся?
Ет, і всипала б я йому гарячих! Але він нарешті відійшов до каміна, де сидів Едгар і брати Блуаські. Вони розмістилися довкола невеличкого різьбленого столика, їли фрукти, попивали вино, розмовляли. Я мотала нитки, час від часу поглядаючи на них. І чому це Стефан і Генрі не їдуть? Був би це хтось інший, я б лише раділа гостям у Гронвуді. А ці… То влаштовують огляд Едгарових коней, то їздять із ним на полювання, незважаючи навіть на цьогорічну холодну зиму. Про політику майже не говорять, а правлять суто сімейні балачки — про дружин, про дітлахів. З глузду з’їхати! І я, щоб трішки розворушити цю миролюбно налаштовану компанію, поцікавилася, як ся має первісток мого любого кузена Стефана. Всім відомо, що вони з Мод дотепер ховали від людей це маленьке чудовисько, яке на шостому році життя не розмовляло та звіром кидалося на няньок.
Стефан проігнорував моє запитання, однак його білявий вус нервово сіпнувся. І він миттю заговорив про те, що Мод знову народила, а їхній другий син Вільям — справжнісінький янголя. При цьому він згадав мою сестру Матильду, і я з подивом довідалася, що та нарешті вагітна й має народити цієї весни. Король Генріх чекає та сподівається, що вона подарує йому онука. У короля жахлива нетерплячка, він навіть оголосив — якщо в Жоффруа й Матильди народиться дитя чоловічої статі, він звелить підданцям удруге заприсягтися доньці-імператриці, бо саме через неї продовжиться вінценосний рід Вільгельма Завойовника.
— Ну, а ти, люба кузино, — Стефан таки повернувся до мене, — коли потішиш нас звісткою, що небо не обділило тебе здатністю до дітородіння? Гляди, Бертрадо, якщо зволікатимеш, граф Едгар, чого доброго, наплодить бастардів од інших леді. Ось нещодавно…
Він раптово замовк. Я не звернула б на це уваги, коли б не помітила, як єпископ Генрі зробив йому застережливий жест. Чи мені здалося? Я зустрілася поглядом із чоловіком і відвернулася. Народити йому дитя, стати череватою, важкою, незграбною… Та ще й муки пологів… Чому це чоловіки думають, що жінка тільки й мріє завагітніти та породити на світ Божий їхнє потомство?
Кілька хвилин я ретельно працювала голкою. Під моєю рукою кістяк підніс ногу, немов хотів розчавити огидну комаху.