У мого батька вже було близько дюжини гарних мисливських птахів, і він гаяв з ними чимало часу на вересових пустищах поблизу Нортгемптона, а місцева знать незграбно намагалася наслідувати його. По-справжньому навчених соколів знайти було непросто, й спритні торговці втридорога продавали бажаючим пернатих хижаків, більшість із яких були дикі й не пройшли дресирування. Частенько такі птахи, випущені з руки під час ловів, просто летіли собі геть подалі від невмілих мисливців.
Я не раз бачила, як презирливо гмикав король, дивлячись на таких. Зате була приємно вражена, коли мій чоловік зумів серед виставлених на продаж птахів визначити дійсно придатних і спускав їх з рукавички на дичину зі спритністю справжнього знавця. Король і двір відзначили це його вміння, Едгар Норфолк відразу став страшенно популярний, із ним усі радилися, навіть Генріх не раз говорив із ним про тонкощі соколиного полювання, про переваги тих чи інших птахів, а коли довідався, що мій чоловік навчився ловів із птахами ще на Святій Землі, почав запрошувати його до себе, воліючи довідатися про особливості цієї забави на Сході.
Але особливо мене захопило й потішило, що й мені Едгар підніс у подарунок чудового мисливського птаха. Це була прекрасна довгокрила самка кречета, привезена з Ісландії.
— Ви моя дружина, міледі, у вас усе має бути найкращим. А я зобов’язуюся навчити вас напускати птаха на дичину та підкликати його.
Інколи Едгар був просто чарівний.
Спочатку ми їздили з ним у горбкуваті пустища за містом лише вдвох. Едгар пояснював мені всі тонкощі напуску, розповідав, що самки кречетів крупніші й агресивніші за самців, проте легше піддаються навчанню. А от самці цінуються не так високо, їх рідко використовують на полюванні, й використовують здебільшого для отримання потомства.
— Коли ми повернемося в Гронвуд, — говорив Едгар, поправляючи на моїй руці рукавичку з крагою,[55] аби сокіл не поранив, — нам, любонько, неодмінно слід буде розводити власних птахів. Рівнинні, болотисті угіддя Норфолкширу є ідеальним місцем для полювання з соколами.
Я майже не слухала його, милуючись птахом на зап’ясті. Та й не хотілося мені зараз думати про повернення в Гронвуд. Звісно, Едгар тепер візьметься до розведення птахів, як до цього займався розведенням своїх коней, своїх хортів. Він завжди знаходив собі якесь заняття. Але мені було добре тут, побіля короля, серед рівних собі. Та й на день Святої Маргарити[56] король обіцяв гучний бенкет, на якому мені неодмінно хотілося бути.
Але поки головним для мене залишалося полювання. І щоранку ми з чоловіком вирушали на пустища. Мій кречет уже не раз бив для мене дрібну дичину, яку слуги зганяли з вересу ударами бича, — жайворонків, куріпок, бекасів. Найвищим досягненням вважалося вполювати чаплю. І коли моя довгокрила мисливиця забила її, Едгар сказав, що тепер ми сміливо можемо долучатися до королівського полювання.
Він не помилився. І в належний час ісландський кречет показав себе у всій своїй красі. Це відбулося того дня, на який Генріх призначив бенкет. Але до того король вирішив нагуляти апетит на соколиному полюванні. Ми з чоловіком взяли участь. І трапилося так, що сокольники підняли з очерету велику сіру чаплю. Першою на неї свого сокола напустила Матильда. Однак зробила це, коли птах був ще далеко, й король дорікнув їй за поквапливість. Але й на нього чекала невдача. Його сокіл-сапсан, коли з нього зняли клобучок і підкинули, не звернув уваги на головну дичину, а помчав за зграєю граків, що пролітали повз нас. Отоді, за знаком Едгара, я зірвала клобучок із голови кречета й свиснула, насилаючи птаха. І моя красуня не підвела, стрімко здійнялася вгору, зробила коло, помітила чаплю й помчала просто до неї.
Ах, яке це задоволення — бачити, як мій кречет набирає висоту, описуючи кола, ніби закручуючи невидиму спіраль. Величезна сіра чапля, помітила його, шугонула геть, щосили працюючи крильми. Але їй годі було уникнути удару. І всі мисливці мимоволі закричали, коли моя птиця випередила чаплю, здійнялась над нею та зробила стрімкий випад.
— Давай, давай! — кричала я з задертою головою, плескаючи в долоні. Який усе це викликало запал!
Але приголомшена чапля таки зуміла вивільнитися й полетіла далі, однак важко й нерівно. А кречет, не бажаючи здаватися, знову по спіралі здійнявся над нею та повторив напад. І як! Він летів, немов стріла, наново майстерно вдаряв, цілячись сильними пазурами задніх пальців.
Цього разу чапля шугонула вниз, і я, король та решта, пришпорюючи коней, помчали туди, де впали обидва птахи.
55
Крага — тут розтруб на рукавичці з грубої шкіри, що захищає руку від зап'ястка до ліктьового згину.