— Тепер я усвідомлюю, що вчинив дурницю, — зажурено казав Роберт. — Це могло обернутися для мене ганьбою і вигнанням. Дідько забирай, усі повторюють, що я улюбленець короля, але мало хто знає, наскільки Генріх прихильний до Стефана. Так, я міг збезчестити себе. І врятувала мене саме ти, Берто. Мій хлопець про все розповів мені. Тепер він далеко. А ти… Я в невимовному боргу перед тобою, сестричко.
Цих слів я від нього й домагалася.
— Що ж, послуга за послугу. Я допомогла тобі врятувати честь, а ти за це забезпечиш мені мою долю.
І я прямо сказала, що хочу, аби він допоміг мені вийти заміж за Едгара Армстронга.
Спочатку я вислухала його гнівні закиди, що цей сакс мені не пара, що не гідний навіть доторкнутися до жінки, в якій тече кров Завойовника. Та коли він нарешті виговорився, я спокійно нагадала, що він мій боржник.
Роберт стомлено махнув рукою.
— Чого ти від мене очікуєш?
По-перше, щоб він зблизився з Едгаром; це давало йому привід почати вихваляти сакса перед королем. Далі я розповіла свій план щодо Східної Англії і вакантного там місця шерифа. Стефан домагається для нього жезла шерифа, то хай Едгар отримає його не від графа Мортена, а від Глочестера. Так він одразу стане його людиною. Ґрунт для піднесення Едгара я і Стефан уже підготували і, якщо батько вагається, то це доти, поки Едгар не скине плаща тамплієра. Король обережний із ним, адже не хоче зміцнення становища тамплієрів у Англії через одного з них. Але він не може не визнати, що ліпшої кандидатури, ніж Едгар, не знайти. І якщо Едгар вийде з Ордену… Поза сумнівом, це відбудеться, якщо він заручиться, — тоді батько не роздумуватиме. А далі від місця шерифа до графського титулу — один крок. І як його законна дружина я стану графинею.
Я давно все це продумала. Певна річ, мені подобався Едгар, але тільки в тому разі, якщо при цьому я стану не просто дружиною саксонського тана, а могутньою графинею. Я возвеличу свого чоловіка, зроблю своїм боржником і цим зможу підпорядкувати собі, стану його пані.
Здавалося, Роберт мене розумів. Його теж влаштовувала можливість мати в Східній Англії свою людину. Але ось як зробити, щоб Едгар просив моєї руки? І тут я втаємничила Роберта в свій план. Першої миті він обурився, потім почав реготати, але несподівано посерйознішав.
— Правду кажучи, Берт, я б не хотів, щоб мої заручини відбулися в такий спосіб. Для чоловіка не надто весело, коли його ловлять для шлюбу, наче звіра в сильце.
Я примружилася.
— Шлюб — це угода, Роберте. А хто, як не лицарі Храму, розуміються на перевагах угод? І цей сакс зрозуміє — я його удача.
— Але чи впевнена ти, що він тебе кохає?
— Кохає? До чого тут кохання? Люди одружуються заради становища, заради багатого посагу, заради земель і щоб зміцніти за рахунок родинних зв’язків. А кохання… По правді, Роберте, ти мислиш зараз, як ті мрійники-трубадури з Півдня. Та й хіба я недостатньо вродлива, щоб чоловік покохав мене?
І я підвелася, випросталась і перекинула на груди гриву розкішного волосся.
Роберт посміхнувся.
— Так, ти красуня, Берт, присягаюся честю. І я сподіваюся, сакс це зрозуміє. Бо врахуй, що б не казали про переваги шлюбних угод, але саме кохання зміцнює родину, робить чоловіка й дружину єдиними духом та плоттю. І те, що леді Мабель Глочестер не помічає мого потворного обличчя і щасливо посміхається, коли я повертаюся додому, сповнює мою душу теплом і благодаттю.
Ха! Хто б казав. І це Глочестер, мій брат, який не одну пелену задер, як у шляхетних дам, так і в простолюдок. А його дружина безвилазно сидить у себе в замку та чекає на нього. Ні, бережи мене, Боже від такої долі. Та, зрозуміло, вголос я нічого не сказала. Ми ще обговорили деякі деталі, й Роберт узявся за виконання замисленого.
Увесь наступний тиждень я уникала свого тамплієра. Це було нескладно, адже більшість вельмож, які гостювали при дворі, уже роз’їхалися, і старий замок Фалез занурився в тишу великопісних днів. Містечко внизу над стрімкою водою теж затихло.
Зі свого вікна я бачила берег річки, до якого частенько причалювали баржі й де постійно галасували пралі. Напевне, колись так само дивився у вікно грізний герцог Роберт Диявол, коли побачив на березі прекрасну пралю Арлетту, і це змінило їхнє життя. Плодом їхньої пристрасті став мій дід Вільгельм, який приніс Нормандському родові корону Англії.
Усі ці романтичні міркування досі не обходили мене. Але я вважала себе закоханою і вибачала власній душі хвилинну слабкість.