Я відвела обличчя. Але він і далі обіймав мене, і я відчула, як він важко і напружено дихає. А його рука раптом погладила моє стегно, ковзнула по сідницях і сильніше притисла мене до себе. І я відчула його збуджену плоть внизу свого живота. Мені стало соромно. І це була не боротьба, як я очікувала, він брав мене ніжно, не поспішаючи. Він цілував мою шию, а я завмерла в його обіймах, не знаючи, що робити.
Він ніби зрозумів це. Відпустив мене, важко дихаючи.
— Вибачте, міледі. Але в мене так давно не було жінки. Я налякав вас?
Я боялася тільки одного — що він зараз піде. І сама рвучко обійняла його.
— Ні, ні, не відпускайте мене. Я хочу це пізнати, хочу запам’ятати вас назавжди.
Він знову цілував мене, але цього разу ще жагучіше. А я вп’ялася в нього і, напевно, заважала йому. Він навіть трішки відсторонився, і його рука торкнулася моїх персів. Чому чоловіків так хвилюють жіночі перса? І що я повинна була робити цієї миті? Його пальці заплуталися в моїх ланцюжках, і мені навіть смішно стало. Але мій приглушений сміх, схоже, йому сподобався. Я помітила посмішку на його обличчі. Він однією рукою обхопив мою потилицю, наблизив до себе моє обличчя, знову почав цілувати. А я знову не знала, куди подіти свого язика. Та тут я почула кроки за дверима, спів літаній, злякалась, що це відштовхне його від мене, і ще дужче притислася до нього. Несподівано наші язики переплелися і почали рухатися в одному ритмі. Едгар навіть ледь чутно застогнав…
Двері відчинилися, і на порозі з’явився король Генріх зі свічкою в руках.
Ми навіть не розтисли обіймів, тільки дивилися на нього. На нього й на тих, хто стояв позаду. Королева Аделіза, Стефан, Мод, мій брат Глочестер, граф-горбань Лестер, канцлер Обрі де Вір… Я бачила, як змінювалися їхні обличчя. Так, вони побачили нас. Я цього чекала, але чомусь жахливо злякалася. І рвучко вирвалася з обіймів Едгара, що було цілком природно.
Що тепер робити? Або Едгар поплатиться за вчинене головою, або його буде вигнано, або я отримаю його за чоловіка.
Я підняла голову, глянула королю у вічі. Він переводив погляд із мене на Едгара й знову на мене. Його худе обличчя було непрониклим, і лише по тому, як затремтів вогник свічки в його руці, я зрозуміла, наскільки сильно гнівається батько.
— Сере Обрі, — звернувся він нарешті до канцлера. — Відведіть тамплієра Едгара у Фалезьку вежу. А ти, Бертрадо…
Я давно продумала, як поводитися. Я впала навколішки перед батьком, заламуючи руки.
— О, государю! Будьте великодушні! Ми з сером Едгаром кохаємо одне одного й просимо обвінчати нас.
Це було сказано, й це чули всі. Тепер скандал не вдасться так просто зам’яти. І я сама підказала батькові, як його уникнути.
Едгар дивився на мене з подивом. А я повторила:
— Зробіть мене дружиною цього лицаря, батьку, і ваша щаслива донька буде вдячна вам до кінця своїх днів.
— Ідіть до себе, Бертрадо, — сухо сказав Генріх. — А ви, сере Обрі, виконуйте наказ.
Якщо король і був вражений тим, що сталося, це ще не було причиною, щоб відмовитися від служби на знак пам’яті про первістка.
А вже зраночку старий Фалез гув, ніби вулик.
Мене провідала Мод.
— Вітаю, Бертрадо. Ліпшого способу підставити голову Едгара під сокиру ви придумати не могли.
Я ще не зовсім прокинулася і тому досить різко відповіла, що поки Едгар Армстронг залишається лицарем Храму, його долю має право вирішувати лише Папа Римський. І до чого кумедно було мені спостерігати, як видовжилося обличчя цієї дурепи.
Пізніше моя вірна Клара доповіла, що зранку король мав бесіду зі Стефаном Мартеном і Робертом Глочестером. Я була задоволена. Поки все йшло так, як я і розраховувала. Адже якби батько мав намір позбутися Едгара, він би уже відіслав його до Руана в кайданах. А він цього не зробив. Нещодавно він узяв позику в тамплієрів, і йому зараз невигідно з ними сваритися. Тому навряд чи він пожертвує Едгаром. Але тут на мене напосілися інші думки. Що, коли батько розгнівається на мене? Що, коли запроторить у монастир? Сили небесні — будь-що, тільки не це!
Але я б нізащо не виказала свого страху. Звеліла ошатно вбрати себе й пішла відвідати свою мачуху Аделізу. Я була весела, жартувала. Гралася з собачками Аделізи, глузувала з її папуги. Аделіза так витріщалася на мене, що вже саме це могло розвеселити мене більше, ніж усі її болонки й папуга.
— Хіба ви не боїтеся за життя свого обранця, Бертрадо? — нарешті наважилася запитати королева.
Набагато більше мене цікавила власна доля. Та я все підготувала для піднесення Едгара, я підвела до цього короля, зробила все, аби він дійшов висновку, що я можу бути дружиною Армстронга. А коли мій непередбачуваний батько вирішить інакше — мені не уникнути постригу в черниці.