Отож, я повертався додому багатим, прославленим і мало не зятем короля. Моя наречена була красунею. Непоганий результат дванадцяти років блукань.
А все-таки з думки в мене не йшло, якою гордовитою і зарозумілою стала моя наречена, коли заручини вже відбулися. Та й не тішило останнє напутнє слово Стефана Блуаського:
— Бережи тебе Боже, Едгаре. Ти навіть не уявляєш, з ким пов’язав свою долю.
Тоді я навіть розгнівався на нього. Як він сміє? І це мій давній заступник, майже друг. Та й хіба не відомо, що граф Мортен завжди спочатку говорить, а потім думає?
Протягом усього наступного дня ми рухалися без зупинки. За цей час я зміг поцінувати, який лад король-тиран Генріх І дав Англії. Цей наймолодший із синів Вільгельма Завойовника, якого стільки засуджували та боялися, зумів перетворити острівне королівство на спокійний і благодатний край.
Звісно, люди тут і далі ремствували та скаржилися — на тягар податків, на закони, які їх не влаштовували, на розкоші, що ними оточила себе знать, на негоду, врешті-решт. Люди завжди й у всьому схильні звинувачувати владу. Проте я, кому довелося побачити й інші краї — розбурхане, завжди на межі війни Єрусалимське королівство та пошматовану набігами маврів Кастилію, — я, що на собі відчув, як доводиться їздити неспокійними дорогами Франції, міг поцінувати стабільність і порядок, побачені вдома. Багато що мене приємно здивувало: впорядкованість стягування мита на шляхах, постійне їх патрулювання і майже цілковита відсутність розбійників. Простий люд без жодних побоювань подорожував у своїх справах, навіть жінки могли пересуватися без охорони. Так, король нормандець Генріх Боклерк, силоміць захопивши корону після загибелі на полюванні свого брата Вільгельма Рудого під час перебування в хрестовому поході старшого брата Роберта,[8] узурпував владу й став воістину благословенним королем для Англії. Буремні часи правління Вільгельма І Завойовника і його сина Вільгельма II пішли в небуття. Я знав, що Генріх І заохочував учених і будував монастирі, стежив за торгівлею, його казна була наповнена вщерть. Він видав закони, згідно з якими об’єднав нормандські статуси зі старими англосаксонськими ухвалами. І хоча він мало зважав на ухвали Ради, але діяв завжди мудро. Генріх старівся, а своєю спадкоємицею він зробив жінку, Матильду, хоча багатьох такий стан речей не влаштовував. І це викликало побоювання. Я думав, що Генріх оптиміст-відчайдух, якщо сподівається передати все доньці та її чоловікові Анжу.
Над вечір довгого спокійного дня мій обоз дістався кордонів Бері-Сент-Едмунса. Це було найвідоміше абатство в Східній Англії, що вже переросло у місто. Ми звіддаля побачили громаддя собору — довгастої кам’яної будівлі з високими квадратними вежами, в товщі стін яких темніли крихітні романські віконця. А довкола розповзалися будівлі під очеретяними покрівлями, вулиці, частоколи. І все — будинки, таверни, крамнички — багатіло за рахунок абатства і його визначної святині, мощів святого короля Едмунда. Це було значне місце паломництва, яке збагачувало абатство, та не менш збагатили його і чималі землі, й непомірна пожадливість настоятелів.
У абатстві зустріли мене шанобливо, але зустріч із главою Бері-Сент, абатом Ансельмом, особливих радощів не принесла. Хоча мені й цікаво було спостерігати за його гладким червоним обличчям, коли він упізнав мене і змушений був благословляти, вітаючи з поверненням.
8
Роберт — старший із синів короля Вільгельма Завойовника. В уділ отримав герцогство Нормандське. Але поки був у хрестовому поході, його землі підпорядкував, захопивши владу, молодший брат Генріх Боклерк.