Я був задоволений і не приховував цього. Я вдома, де всі мені раді, я розмовляв зі старими слугами, які пам’ятали мене ще хлоп’ям, зачіпав молоденьких служниць, жартував. Можливо, хтось би й засудив мене за те, що я так просто поводився з челяддю та домашніми рабами. Але я сакс, а в нас прийнято, щоб слуги не тільки поважали, але й любили свого пана, і я не бажав анічогісінько міняти в старому порядку.
Перш ніж узятися до виконання обов’язків шерифа графства, я хотів трохи перепочити й переглянути домашні справи, приділити якийсь час господарству. Мого батька завжди стомлювало це заняття, і справи він вів украй кепсько. Проте, як я зрозумів, мій брат був набагато дбайливішим господарем, і маєток перебував у ліпшому стані, ніж я розраховував. Та й у брата була чудова помічниця в особі дружини. Я зрозумів це, коли вона принесла сувої записів по господарству. Справи були в цілковитому порядку. Тут я знайшов цифри прибутків і витрат, відомості про те, скільки бушелів[15] проса, пшениці та жита зібрано, скільки відкладено на насіння й де продавалися надлишки. Були й записи про прибутки від льону та вовни, зазначалося, що закуплено на ринках і що зберігалося в коморах.
Спочатку Ріган поставилася до мого бажання все з’ясувати з певним упередженням, ніби я втручався в те, що вона вважала своєю прерогативою. Але поступово ми порозумілися, наше спілкування стало більш невимушеним.
Я поділився з леді Ріган своїми планами: з осені сіяти боби й горох, ввести чотирипільну систему; потім варто було б замість старих водяних млинів звести вітряні за зразком побачених мною на Сході — на рівнинних землях Норфолкширу вони бездоганно працюватимуть. Та й із оранкою на волах скінчити час — відтоді, як у Нормандії почали використовувати хомути, коні не так надсаджуються на грудному ремені. Варто зазначити, що Ріган уважно вислухала мене, давала доречні поради. Проте мене досі хвилювало питання Гронвудських земель і того, як саме вона має намір ними розпорядитися. Я вже дізнався, що Етельстан чимало зробив, беручись до зведення замку, й мені кортіло чимшвидше побувати там, аби самому побачити все на власні очі.
Ріган сама заговорила зі мною про поїздку в Гронвуд. Це було настільки несподівано, що я навіть на мить розгубився.
Ми вирушили туди світлого, по-весняному м’якого дня. Леді Ріган їхала трішки попереду, вказуючи шлях. Ми не взяли навіть слуг, із нами був тільки муляр Саймон.
Побачене на Гронвудському узгір’ї вразило. Я й не очікував, що Етельстан так багато встиг. Насамперед я побачив земляний вал, з вигляду такий, наче насипаний був нещодавно. Ми їхали вздовж нього, поки серед цього довгого рукотворного насипу не виявили прохід. За узвишшям був рів, наповнений водою з річки Уїссі, що протікала неподалік. Земляний вал і рів обгинали велетенський простір, а на протилежному березі цього рову на два-три фути вже піднявся мур грубої фортечної стіни. З товщини її видно було, що розраховували звести стіну дуже високу. Проїхавши за неї, я побачив величезну викопану яму — під донжон.[16] Був він, як і заведено в Норфолку, шестикутної форми й просто здоровенний. У мене подих перехопило від розмаху, з яким діяв мій кволий молодший братик. І моїм найпершим обов’язком було продовжити його починання.
Я роззирнувся навсібіч. Видно було, як зроблена свого часу гігантська робота зупинилася зі смертю Етельстана. Я побачив неподалік ряд повіток, де, напевне, раніше зберігалися інструменти, стоси будівельного лісу та купи світлого вапняку, який не темніє навіть від часу. Я був у захваті. А я ж казав королю, що зможу звести замок для його доньки за чотири роки. Етельстан, по суті, заощадив мені рік.
Місце будівництва добре охоронялося. Стражники, які стовбичили на пагорбі, з нашою появою схопилися були за списи, але впізнали леді Ріган, заспокоїлися і вже спостерігали за нами здаля. Не видно було тільки будівників.
Саймон увесь цей час невідступно їхав за мною, і очі його під темними кучерями палали, мов жарини. Він перехопив мій погляд, захоплено свиснув.
— Присягаюся вінцем терновим, сере! Це ж просто неперевершено! Коли почнемо?
— А з чого б ти почав?
Він миттю посерйознішав.
— Яма для підмурівку почала обсипатися. Слід підправити.
— Що ж, я пришлю тобі в поміч усіх своїх кріпаків. А ти вже простеж, аби робота виконувалася швидше, щоб усе вирівняли до початку сівби. Не хочу відривати людей від землі, якщо серед них, звісно, не знайдеться охочих заробити на будівництві. А в місті треба буде найняти найдосвідченіших робітників.
Ми спішилися й відпустили коней. Саймон перераховував: потрібно буде стільки-то каменю, стільки-то лісу, стільки-то будівельників. Він вважав, що заготованого зараз будівельного матеріалу цілком вистачить для початку. Але мені доведеться простежити, щоб поставка матеріалів здійснювалася постійно. Де ми добуватимемо камінь? У самому Норфолку не було своїх копалень, тож доводилося купувати його за ринковою ціною в Нортгемптоні або Лінкольнширі. А це дорого, дуже дорого, але я зі шкіри лізтиму, щоб упоратися. Я ж недарма був тамплієром — умів укладати угоди.
16
Донжон — головна вежа в замку, що слугує за основне місце проживання, а також за останній оборонний рубіж.