— А як же думки про божественне? — швидше іронічно, ніж суворо запитав я.
Ріган серйозно глянула на мене.
— Якщо я зможу правити й творити людям добро — чи не найвище це служіння Господові тут, на землі?
Так, вона мала рацію у виборі свого шляху. А неправий був я, коли підозрював її в планах щодо себе, бо думав, що вона розраховує, ніби я заміню їй Етельстана. Вона, мудра жінка, розуміла, що коли шлюб і угода, то радше для чоловіка, який шукає зручностей і вигоди. А жінці в сім’ї потрібні кохання та ніжність. Ріган уже отримала це з моїм братом.
Я встав і підкинув дрів у вогонь.
— У мене є до тебе прохання, сестричко, — я вперше назвав її так, і вона посміхнулася.
Я відкинув за плечі своє волосся — тепер воно доходило вже до лопаток — світле, вигоріле майже до білястого кольору, але помітно темніше там, де відросло біля коренів.
— Я не можу з’явитися з рескриптом короля про своє призначення шерифом, допоки ношу цю гриву хрестоносця. Тому, будь ласка, пострижи мене.
Тільки дуже близькій жінці чоловік міг дозволити постригти йому волосся. І Ріган зніяковіла.
— Ти сакс, а вони не стрижуться по-нормандськи. Багато хто з твоїх одноплемінників не схвалить цього.
Я знизав плечима.
— Я не сакс і не норман, я — англієць, бо сам вважаю себе таким. Усе, чого я хочу, — щоб сакси й нормани поважали один одного, жили в злагоді.
— Дай Боже, — зітхнула Ріган, підводячись.
Вона принесла ножиці, звеліла мені підсісти ближче до вогню й накинула на мої плечі полотнину. Від дотиків її ніжних рук мені було приємно, ножиці трішки лоскотали, я щулився і сміявся, коли вони торкалися потилиці. Ріган теж сміялася. Воістину брат із сестрою — нічого не скажеш.
По закінченні вона принесла мені цебро з водою, аби я поглянув на своє відображення. І коли вода заспокоїлася, я зміг роздивитися себе.
— Присягаюся могилою Святого Петра — я помолодшав років на десять.
Я бачив у воді смагляве, видовжене обличчя, яке і впізнавав, і не впізнавав. Лише подекуди на кінцях, наче сивина, залишалися світлі пасма. Над лобом волосся лежало природною плавною хвилею, а за вухами і ззаду було коротко обстрижене. Від цього шия здавалася кремезнішою, різкіше позначилися лінії підборіддя і вилиць. Я став схожий на нормана, а не на сакса чи хрестоносця.
Озирнувшись, я побачив, як Ріган, ретельно збирає обстрижене волосся, струшує його з полотнини у вогонь. Вигляд у неї був задоволений і дивно домашній. Я відчув ніжність до неї. Вона — єдина моя рідня, єдина людина, яка чекала на мене вдома. І тоді я вирішив звернутися до неї з проханням.
— Ріган, тобі не слід поспішати з від’їздом. Ти потрібна мені.
Більшої дурниці годі було сказати. Вона впустила на підлогу полотно, відсахнулася. Я підскочив.
— О ні! Заради Бога, пробач мене. Я зовсім не те мав на увазі.
Вона дивилася на мене якось дивно, і я поквапливо пояснив:
— Бачиш, леді Бертрада не приїде до мене цілий рік, навіть півтора. Я весь цей час буду зайнятий справами графства, а тут… Я б хотів, щоб ти залишилася в Незербі, щоб я відчував, наче в мене є родина, дім, куди я можу приїхати. Мені це дуже важливо, Ріган. І я прошу тебе залишитись як сестру, як друга.
Ріган підняла полотнину, і я з полегшенням побачив, що вона посміхається.
— Я ще жодному чоловікові не була другом. Що ж, це навіть цікаво. Та й хочу я спостерігати, як росте Гронвуд. Але я залишуся з однією умовою.
Вона перестала посміхатися.
— Ти відпустиш мене, Едгаре, як тільки Бертрада Нормандська ввійде господинею в твій дім.
Дорогою зі Святої Землі я інколи думав, що вдома сумуватиму. Нудьга — ось чого я не зносив. Проте не міг навіть припустити, що з прибуттям до Англії мене так захоплять справи.
По-перше, я вступив на посаду шерифа, і вже одне це почало відбирати в мене левову частку часу. Насамперед мені довелося розібратися в судових позовах, яких назбиралося чимало. Добре хоч, що не було вбивств і розбійних нападів, тож мені не довелося починати своє правління зі страт. А дрібні правопорушення загалом були пов’язані з земельними питаннями чи майном: то йомени намагалися пересунути межу ділянки, щоб розширити свою територію за рахунок сусідів, то мірошник обдурював довірливих селян, то якийсь працівник украв мішок зерна в сусіда — на все це я накладав штрафи. Були і сварки між сусідами, від когось утекла дружина чи щось інше. Займався я і справами купецьких гільдій, вводив нові ухвали, призначав нових доглядачів на королівські заповідники, налагоджував зв’язки із зарозумілим місцевим духовенством. Доводилося чимало сил і коштів із казни графства виділяти на ремонт старих гребель на узбережжі, щоб води Північного моря не ринули на низовини графства.