У двох печах високо горів вогонь, його відблиски освітлювали різьблені стовпи зали, завалені наїдками столи та бородатих людей за ними. Вони бенкетували, співали, реготали. Крізь клуби диму я дивилася на них і поступово розуміла, що тут самі чоловіки, й чоловіки ці добряче п’яні. Більше того — п’яні до нестями. Я бачила, як вони спорожняють величезні кубки, щось кричать, жеруть. Хтось боровся, хтось намагався танцювати. А дехто спав, упустивши голови в тарілки з недоїдками.
Я злякалася, в мене виникло навіть бажання повернутися, втекти. Але тут я побачила Едгара. Він сидів на чолі довгого столу і сміявся. Я не змогла відвести від нього погляду, таким вродливим, ну просто золотим здався він мені. Золотилося його відросле волосся, що недбалими кучерями обрамляло обличчя та шию, золотавою була вільна сорочка з якоїсь незвичайної переливчастої тканини. І його промениста сяюча усмішка.
Я притисла руку до грудей, у яких божевільно стугоніло серце. Розум підказував, що краще піти, але душа моя співала, і я раптом зрозуміла, що повинна підійти до нього… Просто зараз. Адже я так довго мріяла, як з’явлюся перед ним, і він нарешті побачить мене… дізнається, що я існую і що я люблю його.
Раптом хтось чіпко обхопив мене ззаду, п’яно засміявся мені у волосся. Якийсь хлопчисько. Я відштовхнула його та побігла галереєю туди, де були сходи. Тепер шлях до відступу було відрізано.
Знизу в двері вносили таріль зі смаженим кабаном.
— Тор! Тор! Зараз ми скуштуємо м’яса твого вепра![32] — гукали навколо.
Я проскочила під таріллю, але хтось ухопив мене за руку, зірвав запинало.
— Дивіться — жінка! Тор послав нам красуню на йоль.
— Жінка! Дівка! — закричали звідусіль.
Мене хапали з усіх боків. Спочатку штовхали, потім підняли на руки, почали майже кидати один одному і реготати. Я була мов безпорадна лялька, відчувала їхні руки на своєму тілі, мене щипали, хтось обслинив мені губи.
Я почала вищати, вириватися. Побачила перед собою чиєсь худе бородате обличчя і відчайдушно вчепилася в нього нігтями. Незнайомець вибухнув прокляттями, почав завалювати мене на стіл. Але поряд товпилися інші, штовхалися, заважали йому.
Вони були наче дияволи з пекла. Цього я не чекала. Під руку мені потрапила обгризена кістка, і я нею почала бити їх по головах.
— Пустіть! Ви не смієте! Я онука Херварда!
Нарешті якось вирвалася від них, випручалась, вискочила на стіл і просто по стільниці, перестрибуючи через глеки й купи їдла, побігла туди, де сидів Едгар. Він сміявся, він ніби й не помічав, як вони хапали мене. Схоже, звернув на мене увагу, тільки коли я опинилася перед ним.
— Оце так, — тільки й мовив він, коли побачив мене на столі.
Я ж зіскочила вниз, спіткнулась і вмить опинилася в нього на колінах. Обійняла Едгарта, притислася до нього. Довкола кричали. Я ж благала, мало не плачучи:
— Не віддавайте мене їм! Заради Пречистої Діви — не віддавайте. Адже я прийшла до вас.
І раптом відчула, що він несе мене. Розштовхує їх і несе мене на руках, мов дитя. Я й почувалася дитиною, наляканою, беззахисною. Але він уже тримав мене біля своїх грудей і міг врятувати від усього світу.
Він легко збіг зі мною сходами нагору, ми опинилися на галереї, протилежній тій, звідки я ввійшла. Він ніс мене, а знизу щось кричали, сміялися. Але нас ніхто не переслідував. Потім Едгар ударом ноги відчинив двері й ми опинилися в кімнаті — найрозкішнішій кімнаті, яку я тільки могла собі уявити: вогонь освітлював ткані драпірування на стінах, ліжко на підвищенні у фалдах вишитої запони, казан із водою, над яким підіймалася пара з духом запашних трав. Тут було тихо. Стало тихо, коли Едгар плечем зачинив двері й, не випускаючи мене з рук, сів на хутро, що вкривало широке ложе.
Він дивився на мене захоплено й здивовано. Прибрав волосся з моїх щік.
— Святі угодники! Яка ж ти красуня, дівчинко.
Я раптом посміхнулася щасливою дурненькою усмішкою. Але чомусь відзначила, що він сказав це нормандською. І сама перейшла на цю мову.
— То я подобаюся вам?
— Ти ліпше, що я міг отримати на йоль.
І тут він якось ніжно наблизив моє обличчя до свого. Я так і не зрозуміла нічого першої миті. Щойно його очі були так близько-близько, затуляли цілий світ, потім його вії опустилися, дихання злилося з моїм, вуста стулилися. І я зрозуміла, що це поцілунок. Мої губи затрепетали й розімкнулися, я відчула смак губів Едгара, жар його дихання. Ми стали єдині… Але мене більше не було. Я розтанула, зникла, а цілий світ перетворився на жар і чарівливу кволість. І десь музикою пролунав стогін — і я з подивом зрозуміла, що це мій стогін.
32
Йоль присвячений язичницькому богу Тору; вважається, що в ці дні він їздить небом у колісниці, в яку запряжено кабана з золотою щетиною, і основною ритуальною стравою цього періоду є свинина.