— Пуп Вельзевула! Що нам до його перемовин? Воістину, люди не дарма пліткують, що він продався норманам.
— Раніше ти тільки вихваляв його.
Він сплюнув, але промовчав. Я відчувала, що він раз-по-раз озирається на мене. Схоже, здогадується, що сталося між мною та Едгаром цієї ночі, але не наважується запитати.
— Бодай я пропаду, якщо служитиму ще цьому вовкові!
Ми їхали назустріч морозяному сонячному дню. На гілках дерев іскрився іній, десь далеко гавкали собаки, чулися різдвяні співи, бив дзвін. Я нічого цього не усвідомлювала. Мої надії зазнали краху, я була обдурена і збезчещена. Я відчувала лише морок і пустку всередині, а ще — пекучий сором. І де моя самовпевненість, моя наївна самовпевненість? Виходить, я нітрохи не краща за своїх диких людей у фенах.
Я примусила себе випростатися в сідлі.
Що б не трапилося, я не повинна забувати, що на мені лежить відповідальність за моїх людей. Тепер настав час усе обдумати, прийняти рішення. На Едгара я більше не розраховувала, могла покладатися виключно на себе. Знову мій розум запрацював на повну силу, я дивилася вперед.
— Їдьмо швидше, Утреде. У нас мало часу. Ми повинні підняти фени. Повинні самі постояти за себе!
Розділ 4
Хорса[36]
Січень 1132 року
Я був народжений, щоб стати воїном, героєм, ватажком. А все життя животів серед дрібниць маєткового господарства. На жаль, мені не пощастило, я народився майже за двадцять років по тому, як відшуміли битви саксів за свою волю. Мені довелося жити в безрадісний мирний час.
Я нудьгував.
Після божевільних, веселих днів йоля повернувся в свій маєток Фелінг і… Одним словом, робити мені було нічого, присягаюся душею мого прародича Хорси Сакса!
Зима була якраз у розпалі. На зміну сухим різдвяним морозам прийшли крижані тумани й дощі. Поля вкрилися багнюкою, шляхи перетворились на слизькі ненадійні ковзанки. Не випадало можливості навіть розім’ятися, виїхавши з соколом на полювання. Доводилося сидіти в задимленому теплому приміщенні, пити ель та ляпати язиком.
У залі мого бургу було темно й димно. Вікна, забиті на зиму, не давали світла, через негоду довелося прикрити димовий отвір — дим чадною хмарою збирався під склепінням очеретяної стріхи. Всі мешканці маєтку зібралися біля вогню. Хто лагодив збрую, хто різьбив по дереву, жінки чесали вовну. Моя мати, шляхетна Гунхільд, сиділа на високому, схожому на трон кріслі, а перед нею на поставці лежала велика книга з округлими саксонськими літерами.
Мати голосно, співучо, читала старовинну саксонську поему «Блукач».
Мені стало зле. Так, зникли, промайнули славні літа мого народу. Та й де цей народ, де його гордовита знать? Загублені, пригноблені, змішали вони свою кров із завойовницькою. Ці трикляті нормани! Вони тепер теж величають себе англійцями, кажуть, що земля ця така само їхня, як і наша. Аякже! Ніхто не примусить мене увірувати, що якось сакси не підведуть голови, не оголять мечів, не почнуть різати горлянки завойовникам. І тоді повториться та велика кривава ніч, коли сакси одного разу вже зуміли показати себе, напоївши мечі кров’ю пихатих данів.[37] І тоді на трон знову зійдуть нащадки старої династії, до Англії повернеться слава її.
Чомусь роздумуючи про нащадків колишніх государів, я мимоволі згадав Едгара Армстронга. Адже в його жилах теж тече кров великого Гарольда Годвінсона і він нащадок датських правителів Денло. Коли він повернувся з Палестини — яке душевне піднесення я відчув! Ось, думав я, з’явився нарешті чоловік, воїн, хрестоносець, який розбудить саксів від сплячки, згуртує їх і поведе на боротьбу з завойовниками-норманами. А насправді… Цей красунчик, цей сакс, який уже встиг онорманитися, подумував лишень, як би вислужитися перед їхнім королем. Він навіть чути не бажав, щоб нас об’єднати. Він зводив свій замок, розводив своїх коней, чванився дарованою Генріхом владою і нічим іншим не переймався. Марно Бранд і решта вимагали, щоб ми трималися його, казали, що він боронитиме наші права, захистить від норманів. Я вже зрозумів, що йому не до боротьби, і не знаю чому й далі їжджу до нього.
Безперечно, Едгар гостинний господар і непогано пригощав нас цього йоля. Звичаїв він дотримується, але тільки й того. Та він не вождь, не такий, яким був його батько Свейн, чоловік, гідний моєї пошани.
36
Хорса — один із найвідоміших завойовників-саксів, які здійснили вторгнення в Англію у V ст.
37
Ніч на 13 листопада 1002 року — масова різанина, що її сакси влаштували датцям, котрі жили в Англії; тоді було страчено цілі сім'ї від дітей до старих.