В кінці травня зазнайомився з двома чудовими людьми: Оленою Микитівною Санниковою з Москви та Станіславом Вячеславовичем Божком з Томська. Вони приїхали в Березівку наприкінці травня. Мали намір повернутися наступного дня вахтовим літаком, але цей літак відлетів раніше обіцяного часу, і мої друзі (на мою втіху і їхню прикрість) лишилися ще мало не на дві доби. Вони ознайомили мене із станом правозахисного руху в Москві і Томську. Я ознайомив їх у загальних рисах із своєю судовою справою та уральськими політзонами.
А далі звернулися до проблеми майбутнього перебудови. Вони більше бачили світу, ніж я, бо спілкувалися у великих містах, а мене з камери парабельської міліції міліціонер провів до літака, і Березівка — мій перший відкритий світ. Протягом десяти років тілом я був у руках наглядачів, а душею — у газетах, книжках, журналах. На основі цієї інформації я виробляв своє розуміння суті змін та уявлення про майбутнє. І було воно у мене оптимістичне. Мої молоді гості, грунтуючись на ширших спостереженнях життя, висловлювались не вельми оптимістично. Виходив дуже цікавий обмін з приводу найболючіших проблем дня. Заразом зробили прогулянку за Березівку Наримським шляхом. Він іще як слід не підсох, і ми, вибираючи сухіші місця, вийшли на пагорбок і вмостилися на зваленому дереві. Сонце яскраво сяяло, і хоч воно ще не встигло нагріти повітря, його тепле проміння приємно ніжило землю. Станіслав В'ячеславович, старий сибіряк, розповів мені про вкрай потрібний мінімум застережень проти енцефалітного кліща, якого багато в томських лісах, і я потім намагався не забувати його порад. Принаймні, вертаючись з лісу, згадував про них і оглядав себе.
В кінці лютого приїхала колишня дружина. Квартиру начальство відмовилось надати (хоч спершу й обіцяло). На третій день нас прийняла в порожню частину своєї квартири вчителька англійської мови. У селі її називають непрактичною. Справді, хіба «практична» людина прийме до себе на квартиру дисидента (та ще, подейкують, з якоюсь націоналістичною закваскою), до якого начальство вже неодноразово виявляло неприховану ненависть? А перед цим ця непрактична жінка написала скаргу в санепідемстанцію на продаж у магазині зіпсованого порошкового молока. Санепідемстанція перевірила, змусивши списати близько 500 кілограмів, — великий збиток! Начальство, звичайно, довго не забуває таких витівок своїх підлеглих. «Практичні» люди після поносу просто не стали його купляти, а вона написала скаргу. Не вміє жити. Тому й пустила на свою квартиру до весни політичного засланця. Навесні її нетямущий чоловік з дощок, одержаних для ремонту квартири, збудував літню кухню. У Березівці літня кухня — це щось подібне до дачі городянина: її важко дістати, і чим краща вона, тим більшу заздрість викликає. Тож квартира стоїть невідремонтована, а поруч красується літня кухня з білих свіжих дощок! Вже лиш заздрість мала настроїти проти нього всіх недоброзичливців.
Коли минуло півтора місяця і дружина поїхала, начальство поставило вимогу виселити мене. Спочатку він так-сяк тримався, спираючись на дружину, та коли після цієї злощасної кухні начальство вдалося до ультиматуму: якщо не виселить мене, подадуть рахунок за дошки й оштрафують, він здався і зажадав виселення. Я, звичайно, одразу виконав початкову умову: виселитися в будь-який час і за будь-якої погоди, тільки-но вони цього зажадають.
Та світ не без добрих людей. Одним з-поміж таких людей, який взагалі не мав бажання йти на велике загострення з начальством, був Дементьєв. Він охоче водив мене по Березівці і показував бараки з порожніми квартирами і все радив відремонтувати одну з них. Водив навколо села і показував городи, упорані й занедбані, і радив узяти один з них чи скільки змога.
Він був переконаний, що кожен, закинутий безжальною долею у Березівку, спочатку її кляне і тільки й думає, як би з неї вирватися, далі перестає проклинати, але так само думає про виїзд, потім бажання виїхати зменшується, і він врешті-решт робить висновок, що ліпшого місця у Совітському Союзі нема, і лишається у ній назавжди. Згодом він починає розуміти, що й міліціонер Балашов чоловік зовсім не злий і не намагається робити зло іншому просто задля своєї втіхи, як це досить поширено серед міліціонерів. «Березівка ще не цілком увійшла до складу Радянського Союзу, — жартував він. — У ній радянська влада встановлена лише наполовину».