Тепер, у другій половині XX сторіччя, уперше за всю попередню історію людство розвинулося до такої стадії, коли імперія перестала бути найвищою вартістю міжнародного права. Держава як форма організації безпеки нації на наших очах втрачає своє панівне значення і поволі поступається системі колективних договорів та міжнародних угод. Причому справа не тільки в атомній зброї, що перетворила більшість держав на цілком безсилі й немічні перед атомними велетнями. Справа в тому, що розвиток науки відкрив універсальну зв'язаність і потрібність всього живого на землі, відкрив людську одиницю як індивідуальну неповторність, що саме завдяки цій неповторності вона становить коштовність для всього людства, бо загальнолюдський досвід без досвіду окремої людини був би неповний.
Звуження ролі держави і збільшення ваги людини спостерігаємо в широкій міжнародній діяльності після другої світової війни по виробленню міжнародно-правових документів на захист прав людини. Тим самим проблема прав людини із внутрішньої перетворилася на міжнародну. Держава перестала бути єдиною політичною організацією захисту життя і свободи своїх громадян. Проголосивши в міжнародному праві право громадянина безперешкодно покидати свою країну і знову до неї повертатися або не повертатися, людську особу вилучили з найбільшої залежності від держави. І з боку інтересів індивідуума відбулася кардинальна трансформація: тисячоріччя людина шукала захисту у тісному зв'язку зі своїм народом, плем'ям, нацією, що в їхніх межах тільки й могли існувати і продовжити свій рід. Тепер же вона має можливість реалізувати себе не тільки в межах своєї держави, айв інших країнах, бо міжнародне право бере її під захист незалежно від географічного місця. Карл Клаузевіц колись сказав, що війна — це продовження політики іншими методами. Тепер війна перестала бути знаряддям політики. А коли так, то прагнення до вищого виду держави — імперії — застаріло і поступається перед новим порядком взаємин між державами.
Перед російським народом постала надзвичайної ваги психологічна проблема: змінити національну орієнтацію, переглянути шкалу національних вартостей і, замість прямувати за потойбіч своїх етнічних меж, спрямувати національні зусилля на покращення ладу у власному домі. Зможуть вони відмовитися від хижацького прагнення загарбувати чужі землі й панувати над іншими народами — і тоді у світі настане мир, а якщо йтимуть уторованим за попередні сторіччя загарбницьким шляхом — згоріти всім у неминучій катастрофі.
II. ПЕРЕБУДОВА НЕ ДОБРА ВОЛЯ. ВОНА ПРИМУС ДОБИ
Не знаю, хто вперше сказав цю сентенцію, але я вичитав у Леніна: «Урешті-решт переможе той суспільний лад, який забезпечує вищу продуктивність праці». Незалежно від сентенції, вона, без сумніву, глибоко правильна.
Так яка суспільна система — капіталістична чи соціалістична — забезпечує вищу продуктивність праці?
Відповідь очевидна. Ми давно знали, що живемо значно гірше за більшість розвинених країн світу. Тепер оприлюднена статистика цифрами показала топтання соціалістичної економіки на місці.
Призвичаївшись слухати брежнєвські слова про високі темпи розвитку економіки, квітучі умови життя та переваги соціалістичного буття над капіталістичним, ми не зразу збагнули всю правду відставання, бо спроможні тільки поступово усвідомлювати ту правду, і в міру розуміння перед нашими очима відкривається все глибша криза. І влада визнала кризу, щоправда, давши їй назву — застій.
Офіційне пояснення: консервативність хрущовського і брежнєвського керівництва, поступове повернення після 20-го з'їзду КПРС до попередніх сталінських адміністративно-командних методів керівництва, тобто кризу суспільства, пояснюють як кризу влади.
І знову, як у випадку з роллю Сталіна, таке пояснення — тільки частина правди. Це пояснення, ідучи від суб'єктивного чинника, зачіпає тільки вершечок і, по суті справи, прикриває цілий айсберг справді глибинних причин. Ми бо маємо насправді не кризу влади, а багато глибшу кризу, власне, не одну, а зразу кілька, і то не абиякеньких, а фундаментальних.
а) Кризу імперської психологічної установки — і як російської національної політичної культури, і як вчення марксизму-ленінізму.
б) Кризу комуністичного способу виробництва.
а) Криза імперської психологічної установки
Про імперську установку як рису російської духовної культури та її суперечність сучасним міжнародно-правовим поняттям я говорив у попередньому розділі. Тут же я спробую показати, як вона стала суперечити історичній лінії розвитку людства взагалі.