Існування в головах керівництва двох ідей, а точніше — однієї ідеї підкорення світу в двох іпостасях (як продовження російської ідеї розширення і як марксистського рецепта перебудови світу), і намагання продовжити ці ідеї в умовах зовсім зміненого світу тільки збільшували розрив між намірами та можливостями її досягнення, збільшували навантаження на перевантажену економіку та вели до ще більшого поглиблення загальної кризи совітського суспільства.
З першої половини 60-х років Китай починає відкрито критикувати совітське керівництво. Взаємини між Китаєм та Совітським Союзом із року в рік погіршуються. Китай оголосив Совітський Союз своїм ворогом. Даманський острів засвідчив готовність китайців до військового протистояння. Напевне Китай не думав розв'язувати проти СРСР тотальну війну. Але що обіцяла Совітському Союзові війна не тотальна, а локальна: сутички з країною, що мав з СРСР кордон завдовжки в 7,5 тисячі кілометрів та мільярдом душ населення?
Брежнєвське керівництво розуміє, що воювати одночасно і проти Заходу, і проти Китаю не можна. Позаяк усі зусилля примиритися виявилися марними, воно шукає способів нейтралізації бодай одного з двох центрів ворожих сил. Не ослабляючи оборонних зусиль на Заході, брежнєвське керівництво починає будувати БАМ для підготовки до війни з Китаєм та починає миролюбну дипломатію із західними країнами, що завершилася 1975 року Прикінцевим актом Гельсінкської наради.
Як Сталін міг сказати собі: до свого керівництва я взяв Росію з сохою, а полишаю з атомною бомбою, так Брежнєв може сказати: я став до керма держави, зовсім не готової до війни, а залишаю з могутнім атомним підводним флотом, цілою мережею бойових ракетних комплексів та іншою модерною зброєю, що перетворили Совітський Союз на цілком боєздатну державу.
Якою ціною? А не має значення. Любив же Сталін повторювати фразу: «Любой ценой!»
Брежнєв не виголошував цієї фрази, але діяв точнісінько так само. Він, стара людина, інакше діяти не міг. бо з огляду на надзавдання — підкорення світу — ніякі людські страждання не є надмірні.
Адепти оригінальності Росії до революції заявляли, що Росія не піде шляхом капіталістичного розвитку, а піде своїм оригінальним шляхом. А вона пішла тим же шляхом, що й інші країни світу.
Адепти совітської колоніальної системи на світовій арені виступають за право націй на самовизначення і багато зробили після війни для деколонізації, а щодо СРСР вважають, що міжнародний розвиток йтиме своїм оригінальним чином, що всесвітній процес деколонізації не зачепить Совітський Союз. Горбачов навіть погрожує припинити перебудову, якщо не ущухнуть вірмени й азербайджанці, якщо Естонія не відмовиться від своїх рішень. (З виступу на засіданні Президії Верховної Ради СРСР 26.11.1988 р.).
Ні, панове захисники імперії, не зупинити загальнолюдського процесу дозрівання націй, не оминути Совітському Союзові світового процесу деколонізації. І ваше штучне гальмування прагнень народів до відокремлення тільки збільшить між росіянами та іншими народами гіркоту та неприязнь.
б) Криза комуністичного способу виробництва
Коли Ленін писав, що врешті-решт переможе той лад, який забезпечує вищу продуктивність праці, він, без сумніву, перемогу пророкував соціалістичному ладові. Ба, не так сталося. Формула правильна, та переможець не той.
Ленін, як і його попередник К. Маркс, дивлячись на людину крізь окуляри матеріалістичної філософії, недооцінював людський фактор. Ліквідація приватної власності на засоби виробництва видавалася їм за панацею від усіх соціальних бід. Досить відібрати засоби виробництва у приватних власників і віддати трудящим, і трудящі радо працюватимуть на свою державу та самих себе, експлуатація зникає, і нарешті на землі настане рай.
Соціалістичні революціонери мало звертали уваги на майбутнє виробництво, їхня увага була зосереджена на перерозподілі вже зробленого національного багатства. І російські революціонери почали з того господарювати, що відібрали в багатих землю, коней, сільськогосподарський реманент і передали їх комунам. Комунари швидко виявили причину своєї бідності — вони поїли відібране у других, хутко поламали реманент і розбрелися. Виявляється, що треба працювати, а працювати вони не хотіли.