Аби вилізти з кризи, більшовики тимчасово запровадили неп. За кілька років непу різко зросли урожаї зернових, поголів'я худоби і значно покращилося забезпечення населення харчами.
У приватного господаря важко відібрати все, а комуністам для озброєння потрібні були кошти для індустріалізації, яких нізвідкіля більше взяти, окрім продажу сільськогосподарської продукції, і вони організували колгоспи. Із колгоспів держава забирає всю продукцію, за винятком потреб та мізерної платні селянам.
З праці жити стало неможливо, і люди почали красти — перший великий психологічний злам: сторіччями люди вважали за гріх взяти чуже, а тут колгоспна система примусила переступити через предковічне табу.
У промисловості через низьку заробітну платню відбувається той самий моральний злам. У трудящих почала розвиватися нехіть до праці і байдуже ставленая до машин, сировини, виробничих матеріалів, інструментів, а в селян — ще й до землі.
Влада почала примушувати до праці. Цей примус і є доказ неспроможності ідеї соціалістичної системи виробництва. Саме соціалістичне виробництво не працює. Щоб економіка діяла, держава застосовує позаекономічні засоби — примус. А позаяк нехіть до праці зростає, держава збільшує кількість бригадирів, ланкових та всяких інших погоничів, що врешті й призвело до велетенського адміністративного управлінського апарату. «Соціалізм — це облік і контроль» — читаємо щораз на плакатах. Далебі, примусили трудящих красти, то змушені й плодити вартових та обліковців!
Економіка з економіки перетворилася на поле боротьби; по-перше, між трудівниками, що прагнуть менше працювати і більше вкрасти, та адміністрацією, що сама краде, але намагається зменшити робітницькі крадіжки, і по-друге, поле пропагандивної боротьби між соціалізмом і капіталізмом за допомогою жонглювання найвищими показниками у видобутку вугілля на одного шахтаря, надоїв молока на одну корову і т. ін. «найвищих» досягнень — для яскравих плакатів над головами трудівників замість справедливої зарплати. З бігом часу низове виробниче начальство, щоб менше ганили зверху та щоб надати все-таки робітникові необхідний мінімум для продовження існування, почало надолужувати занижені норми оплати праці різними приписками до справді виконаної роботи.
Позаяк праця перестала бути джерелом добробуту, забезпечуючи тільки животіння, то з бігом часу в додаток до елементарного злодійства розвинулося різноманітне комбінаторство, шахрайство, підлабузництво та всяке крутійство. Командні методи керівництва вбивали виробничу ініціативу, і робітник став пасивним елементом у виробничій структурі. Такий робітник не сприяв технічному прогресу. Що ж до адміністративно-управлінського апарату, то він, безупинно зростаючи, поглинав усе більшу частину валового продукту, загрожуючи самій можливості розширеного відтворення.
Після другої світової війни у багатьох капіталістичних країнах націоналізували були окремі галузі економіки чи підприємства. Всюди вони виявилися неспроможними витримувати конкуренцію з підприємствами приватного сектора виробництва. Схильність соціалізму до зрівнювання людей та допомоги ледачому не штовхає людей до творчості й винахідливості, не сприяє підвищенню продуктивності праці, а отже, і перемозі в конкурентній боротьбі. У країнах з ринковою економікою добро розподіляється нерівномірно, і, надаючи людині право збагачуватися, вона заохочує творчих людей до винахідливості, внаслідок чого впродовж усіх 70 років у них швидко розвивається наука, техніка, швидше підіймається життєвий рівень людей.
Кожен власник почуває себе господарем власного життя. Власність не залежить від політичних коливань, позаяк вона основа свободи, то звідси й розвинуте почуття своєї власної незалежності та непорушності свободи.
Як каже професор Яковлєв, «сознание, что за свои чесно заработанные деньги я могу купить все, что моей душе угодно, сознание, что мне в моей стране ни при каких условиях не придется унижаться и выпрашивать, сознание, что я экономически полноправен, рождает чувство уверенности, спокойствия, достоинства» (ж. «Огонек», ч. 43, 1988 р.).
Без економічної свободи (не права на працю, а свободи економічної діяльності) неможливе почуття незалежності, без чого неможливий ініціативний трудівник.