Вкраїно моя рідна,
Хоч і давно волочиш ланцюги.
Бо ти ще родиш лицарів залізних,
Як шестеро, що в Кучині лягли!
І йшли! І зупинилась машина, обпившись крові ї сліз. Оглянулась. Сама захлинулась над безоднею зла й поволі стала відступати. Члени УГС ніколи не припиняли своєї боротьби. То з боку влади змінилося оцінювання її діяльності: до перебудови її кваліфікували за злочин, а в час перебудови перестали її так кваліфікувати. Ми не мінялися. Ми як ішли 1976 року, так ішли 1985 року, так і зараз ідемо. Влада змінилася. І це свідчить, що і 1976 року, організовуючи Українську Гельсінкську групу, ми правильно розуміли закономірності історичного розвитку і діяли в напрямку загальнолюдського прогресу, а не супроти нього.
Правильне розуміння тенденцій історичного розвитку десять років тому свідчить про здатність членів УГС аналізувати українські, союзні і світові процеси розвитку, синтезувати їх і доходити правильних висновків. Ясна річ, спроможність десять років тому правильно визначити напрямок історичного розвитку своєї боротьби ще не є гарантією, що теперішнє розуміння умов та пропонована тактика боротьби за свободу через десять років виявиться такою ж правильною. Уміння людини розв'язувати одне завдання не гарантує її від помилок у майбутньому, тому в своїх міркуваннях я апелюю не до правильності своїх минулих міркувань і не до правильності міркувань інших визнаних українських патріотів, я апелюю до найвищого авторитету в справі пошуків істини як факту і логіки як методу.
Доки не було свободи слова і за критику садовили до в'язниці, природним добором із глибин народу висувалися оті окремі шляхетні одиниці, і рух, по суті справи, за своїм складом був елітарним. Потім з'явилася відносна свобода. Шляхетна когорта відразу почала розвивати масштаби своєї діяльності. А що ж народ? Він ще не подолав страху і цілий рік дивиться, як тих же Гориня, Чорновола, Красівського, Геля, подружжя Калинців, Олеся та Віталія Шевченків, Набоку… міліція здіймає з поїздів, літаків, садовить до міліцейських буцегарень, штрафує та переслідує всякими іншими способами.
Проте останнім часом заляканість почала помітно зменшуватися. Зростає число людей, що відважуються казати правду, підписувати заяви, клопотання, протести, сходитися на мітинги та неофіційні збори, утворювати неформальні групи тощо. Збільшується й кількість людей, що бажають приєднатися до УГС. Шлях до впливу на реальне середовище в нашій батьківщині лежить у перехресті УГС на широку масову організацію, що складається з людей різних суспільних прошарків. На заводах і фабриках чимало людей, що вельми хочуть сприяти перебудові, та не знають, що робити, вони шукають і поки що здебільшого не знаходять тих, хто б їм показав практичнийшлях. Завдання теперішнього складу УГС я бачу в необхідності негайно іти до трудящих, до робітників і вгамовувати їхню спрагу. В суспільстві вже багато людей визріло достатньо, аби стати поруч з нами. Нас чимало і в нас достатньо знань для розтлумачення проблем України та наших завдань.
До сих, що нам сприяють, належать:
- історична тенденція розвитку;
— моральна підтримка демократичного світу, особливо української діаспори;
— сучасна офіційна політика перебудови;
— демократичний рух в Росії;
— національно-визвольний рух народів СРСР;
— демократизаційні процеси в країнах т. зв. соціалістичної демократії.
Наші безпосередні сили — це народ, що з утвердженням демократичних засад суспільного життя підтримуватиме нас все більше.
V. МИ СЕРЕД ДРУЗІВ
Атмосфера, в якій діємо, сприятлива. Те, що КДБ і міліція заважають проводити мітинги та інші заходи і часом садовлять на 15 діб до буцегарні чи штрафують, не спинить нас.
І не залякають розбійницькі методи боротьби супроти демократичних свободолюбних сил. Зростання суспільної активності громадян, очевидячки, не на жарт почало лякати оборонців старих порядків, і вони, по-перше, висунули й пустили всіма засобами масової інформації жупел екстремізму (згадаймо горезвісну формулу «ворог народу» сталінських часів). По-друге, почали вдаватися до чисто розбійницьких методів. Наприклад, після поїздки отця Ярослава Лесева до Москви на зустріч з президентом США Рейганом йому телефонічно погрозив капітан міліції Козак, а згодом о 2-й ночі, коли Лесів повертався з другої зміни, на нього накинулися люди в цивільному, завдали кілька ударів, збили з ніг і залишили лежати долі.
Розбійницькі методи свідчать про небажання миритися з перебудовою старого ладу в новий і демократизацією та про намагання зупинити зміни та зберегти свої привілеї навіть такими негідними методами. А що було чекати від них? Чи ми хочемо, щоб державний апарат сталінсько-брежнєвського гарту зовсім нас не стримував, а може, ще й гладив по голівці за те, що ми його відверто ненавидимо, критикуємо, звинувачуємо?