— Левку Григоровичу, спробуймо сформулювати основні висновки ХХ сторіччя для України. Про те, які уроки вона повинна для себе винести… У чому твердість людського духу? Як можна пройти через 25 років страшних випробувань і залишитися самим собою?
— Коли я вчився в університеті, нам викладач наводив простий приклад: він брав копійку й підкидав її багато разів. Суть у тому, що вона 500 разів ляже «орлом» і стільки ж — «решкою». Тобто закономірності відкриваються в множинності. Те, що на перший погляд здається хаосом, випадковістю, в основі є закономірністю. Такий простий висновок допоміг мені вже потім, коли я читав історію — Соловйова, Ключевського. Так ось, коли береш XVIII–XIX сторіччя, так багато бачиш сучасності… І видно, як тісно сьогоднішній день пов'язаний із минулим. І те, що здається локальним, — має ширші зв'язки, а сучасність має глибоке коріння. Ось це мені дало основу для моєї політичної програми і віру в свою правоту. Тому, коли я прибув до табору, там було дуже багато західняків — учасників національно-визвольної боротьби. Це були молоді хлопці, вони були добрими, щирими, відданими, але в них не було тієї віри, що була в мене. Я вірив у закономірності розвитку людства, і я знав, що жодна імперія — не вічна. Я знав, що російська імперія в її комуністичній стадії неминуче загине. Я знав, що я на правильному шляху й боротьба за незалежність — закономірна й обов'язково закінчиться перемогою. Це знання було підставою для мого оптимізму. А в багатьох такої віри не було — вони були звичайні сільські люди, і їх вело просте сприймання дійсності. Вони розуміли, що треба гнати і німців, і радянську владу, яка проводила репресії, створювала колгоспи, знищувала партії, і бути господарями у власному домі. Ось така проста філософія їх зробила самовідданими борцями, вони йшли в бій, в ліс, ризикували своїм життям, а потім потрапляли до табору. На цьому їх період боротьби закінчився… У багатьох починалися розчарування, сумніви в правильності вибраного шляху: радянська влада існує й існує. Ну, я намагався молодих виховувати, а зі старшими бути в добрих стосунках. І в мене завжди були добрі стосунки з росіянами. З ними завжди можна було поговорити про дуже цікаві речі.
— Левку Григоровичу, напевно, для багатьох здасться дивним, що у вас завжди були добрі стосунки з росіянами, бо українських патріотів сприймають дуже обмежено. Хто з росіян справив на вас особливе враження, з ким ви близько були знайомі, що визначало ваше спілкування?
— Я був у дуже хороших стосунках з Буковським, з Балахоновим, Давидовим. А пізніше познайомився і листувався з Сахаровим. А коли був у Москві, то вчився разом з Горбачовим і Лук'яновим, щоправда, шляхи в нас, як бачите, різні…
— Зараз по телебаченню йде документальний фільм про Перший союзний з'їзд народних депутатів — «З'їзд переможених». Це не випадкова назва, це — оцінка. А як би ви оцінили його значення для України? Адже є багато тверджень, що в України такі складності з прийняттям незалежності, бо вона нібито її отримала з дозволу Москви, а не завоювала, як це, наприклад, зробили прибалтійські країни?
— Це можна розглядати в декількох часових площинах. По-перше, сам Радянський Союз вичерпав свій внутрішній потенціал. Якщо вірним є твердження, що кінець кінцем перемагає той лад, який забезпечує вищу продуктивність праці, то якраз економіка СРСР не витримувала конкуренції із Заходом. Пошуки рецептів управління економікою і — як наслідок — звернення Горбачова до «людського чинника» й підштовхнули до перебудови. Вона була викликана чисто економічними причинами. Далі події розвивалися так — демократію весь час розширюють-розширюють, а продуктивність праці не підвищується. І стало ясно, що треба дати людям можливість не просто критикувати своїх керівників, а необхідно змінювати сам спосіб виробництва. Тобто від соціалістичної централізованої системи треба перейти до ринкової економіки. Це була ідея групи Горбачова. Але вони не бачили, що, викликаючи подальшу демократизацію суспільства, вони стимулюють національно- визвольний рух. Вони недооцінили його сили, будучи марксистами й думаючи, що досить людину нагодувати вволю — і вона «стоятиме в стійлі». Загалом, економічна неспроможність посилювалася ще морально-ідеологічною. І імперія розвалилася.