— Чи не нагадує ситуація нині той період, коли після Переяславської ради 1654 року частина українцiв — старшини (а це, безумовно, була еліта на той час) поїхали на поклін до польського короля випрошувати привілеї, а друга частина була за московського царя. І нині така ж ситуація?
— Ви знаєте, ми маємо й інше: хтось поїхав, а хтось із литовців або поляків (Вернадський, приміром) приїхали в Україну. Коли відбувається процес державотворення, то хтось утікає, вважаючи власні інтереси важливішими.
— Чи відбулося торжество національної ідеї?
— Так, 1991 року народ на референдумі 92 відсотками голосів благословив цю ідею, і вона спрацювала. Важко було б сказати у відсотках, але я зустрічаю таких, хто каже: «Нащо нам така самостійна Україна». Є такі, але їх набагато менше від тих, хто каже, що вірить у кращу долю України. Тобто приймає державність, не хоче, щоб Україна поверталася кудись, і сподіваються, що стане в ній краще.
— Я знаю, що ви тепер живете під Києвом у селі, і ви розповідали, що на парламентських виборах ваші односельці були союзниками. Яким чином у селі на Київщині ви розповсюдили… націоналізм?
— Я б не сказав так. 1991 року більшість із них голосувала за незалежність.
— Ваше спілкування з односельцями — як вони сприймають вас? Які настрої там?
— У селі ніхто не каже, що погано, що Україна стала незалежною. Однак вони тепер приходять до цього, адже раніше думали, що держава повинна дати все: має дати будівельні матеріали, має дати охорону здоров'я. А тепер селяни дедалі частіше кажуть: у цієї держави нічого не візьмеш — потрібно самому дбати. От це і є важливий і симптоматичний поворот у свідомості. Декотрі розчарувалися в державі — звикли, що вона була матінкою, яка все давала. А вона нині є лише арбітром, коли люди сперечаються.
— Коли я бачу по телебаченню, що демонструють чергові збори, де голосують за Кучму, мені завжди хочеться подивитися на цих людей, чи живі вони. Я не можу собі уявити, щоб нормальна людина так чинила. Що ж там відбувається, на цих зборах?
— А це є результат попереднього виховання протягом трьох поколінь, яке можна сформулювати так: одне думаю, друге кажу, а третє роблю. Страх. Хто «за»? Усі «за»! А вийшов зі зборів — абсолютно забув, за що він голосував.
— Чи я правильно розумію: на зборах це одне, а коли людина йде на голосування — це зовсім інше?
— Звичайно. Є не тільки настроєність душі, але й страх відіграє свою роль: адміністрація має свої важелі.
— Якщо буде обрано Кучму — це буде фатальний період, чи все-таки можна його пережити? За рахунок чого цей режим збирається існувати далі?
— По-перше, це призведе до дефолту. Україну оголосять банкрутом. Цей факт був би достатньою кризою для того, щоб переобирати владу. У разі переобрання Кучми ми як цивілізована нація ХХ століття опускаємося на рівень нижче.
— Чи відчуваєте ви загрозу того, що в цієї влади, якщо вона знову прийде, не залишиться іншого вибору, як повзти (швидше, ніж із Симоненком чи Ткаченком) в єдине місце, де її приймуть, — назад, до імперії?
— Виключаю. Бо самої імперії немає. І нема кому повзти.
— Лукашенко знайшов, куди повзти…
- І куди він приповз? Перша стадія розпаду імперії відбулася, коли відокремилося 15 республік, друга — і я бачу, як бачив уже 1985 року, — це коли Російська Федерація розвалиться і будуть незалежними Татарстан, Мордовія, Чувашія та ін. Неминуче це буде. Я виключаю таку можливість, бо хоч і країна в нас президентсько-парламентарна, але не є президентська.
— До МПА ми ж увійшли майже на прохання Президента…
— Між іншим, це абсолютно нічого не означає. Це ж символічна структура. Є об'єктивна реальність, яка набагато сильніша, ніж оці політичні маневри. І ця основа — основа нашого розвитку — полягає в тому, що Російська імперія сьогодні гине і соціалістичний спосіб виробництва також гине, от і колгоспи розвалюються — це є об'єктивний доказ зникнення комуністичної цивілізації. І чим скоріше це все загине, тим краще.
Я глибоко вірю в те, що ми оберемо президентом Марчука, бо він стає символом отих патріотичних, прогресивних та реформаторських сил. Навколо його особи, як навколо стержня, об'єднується все те, що може врятувати Україну. І тому дедалі більше людей і партій, організацій починають це відчувати. І тому я впевнений у перемозі Марчука. І якщо він переможе, то буде створено нову владу з нових людей. Я не сумніваюся, що буде широка заміна попередніх кадрів новими людьми. А нам і Україні бракує доброго президента і державницької волі на виведення України із цієї кризи. І ми настільки багаті, нам є на що спиратися навіть у цьому напіврозваленому стані. Ви дивіться, достатньо збудувати нафтовий термінал в Одесі — якщо він буде на 60 млн. тонн і ми будемо з них 20 млн. тонн перекачувати в Європу, — він дозволить нам заробляти за рік $12 — 13 млрд. + 4 % нафти натури. А збудувати його можна швидко і майже без українських грошей, тобто багато є ще інших проблем, де немає державницької волі. Зрештою, наша влада 8 років душить наше підприємництво. Якби Марчук став президентом, то влада змінила б ставлення до виробництва і виробників. І ті, що сьогодні зарилися в землю, почнуть виробляти, і Україна підніметься на ноги.