Політична свідомість нашої нації зростатиме, охоплюватиме дедалі більше населення і ставатиме дедалі аргументованішою з таких підстав:
— носії антидержавної промосковської ідеології відмирають, натомість приходить молодь проукраїнської орієнтації;
— розширюються знання української історії, що формує історичну свідомість. Позаяк історія дає багато фактів для гордості за вклад наших прапращурів у розвиток людства, позаяк наша мова і духовність багаті, змістовні, красиві й емоційно витончені, то усвідомлення цього через порівнювання з чужими культурами з бігом часу навертатиме до українства й тих, хто в колоніальну добу відійшов від нього;
— розширення історичних знань поширює розуміння наших багатьох поразок, показує глибинно-потужне упродовж усіх бездержавних століть прагнення народу до відновлення своєї національної держави. Цей довгий шлях усіяний прикладами найвищої любові до рідного краю та найгероїчнішої боротьби й жертовності задля визволення його з-під чужої влади. Ці минулі подвиги є невичерпним джерелом для патріотичного виховання молодших поколінь.
Для втілення вище написаного хай кожен не буде байдужий і не покладатиметься на самоплинну течію життя, а спитає себе: якщо не я боротимуся за українську Україну, то хто? І якщо не тепер почати діяти, то коли? І чого це мою Україну має робити кращою хтось, а не я?
Шевченко сказав: «Робімо малі справи, а велика сама зробиться» — тобто всяка велика справа складається з багатьох малих.
Компартія зійде з політичної арени. В міру зростання справедливості податкової системи та її стабілізації підприємницькі партії втрачатимуть суспільну вагу, дрібні партії відімруть, натомість сформується кілька ідеологічних партій.
Бурхливість політичного життя буде характерна для всього періоду зміни провідної верстви новою політичною елітою.
Левко Лук’яненко
Левко Лук’яненко: Україна перебуває під ідеологічною окупацією
08 липня 2008
Двадцять років тому, коли у повітрі вже ширяв дух свободи, була заснована Українська Гельсінська спілка — легальна загальнонаціональна організація.
Тоді чи не вперше майже відкрито заговорили про політичні й економічні права громадян. Очолив Спілку багаторічний політв’язень Левко Лук’яненко, який ніколи не приховував, що любить Україну більше за все на світі, дужче за мати й батька. Хоча саме останні й «винні» у тому, що їхній син народився 24 серпня, у день проголошення незалежності України. Сьогодні Левко Григорович, хоч і не працює у стінах Верховної Ради, без політики жити не може. Він переконаний — колись в Україні «доба обивателів» мине і нарешті прийдуть люди високого духу.
— Левку Григоровичу, ви вже добре підготувалися до двадцятої річниці створення Української Гельсінської спілки, що відзначатиметься 8 липня?
— Як могли. Ми звернулися до влади, аби вона якось допомогла. Я особисто зустрівся з Президентом і він висловив бажання взяти участь у підготовці до відзначення ювілейної дати. Віктор Ющенко пообіцяв, що близько сімдесяти активістів Української Гельсінської спілки (УГС) з областей зможуть приїхати до Києва за гроші держави. Ними будуть ті, що у 1989–1990 роках були активними членами і сьогодні не відійшли від цієї роботи, залишаючись на патріотичних позиціях. Також Президент пообіцяв надати Український дім для святкування. Проте різні обставини змусили перенести його на 20 та 21 серпня. 20-го серпня відбудуться заходи в Будинку вчителя, а 21-го — в Українському домі. До цієї дати маємо підготувати виставку, аби фотографіями й документами доповнити історію діяльності УГС.
— Але, наскільки я розумію, Гельсінська спілка проіснувала недовго?
— Так, із середини 1988 до травня 1990 року. У квітні 1990-го ми провели з’їзд УГС і перейменували її в Українську республіканську партію. І це вже інша історія. Проте діяльність УГС становить окрему добу в історії боротьби за демократичні свободи та незалежність України.
У 1987 році випустили основну частину політв’язнів. І вони, роз’їхавшись по областях, почали активно працювати і мобілізовувати людей до Української Гельсінської спілки. До того часу від 1976 до 1988 року це була Українська Група сприяння виконання Гельсінських угод. Коли в 1985 році почалась демократизація і деспотичний режим послабили, ми вирішили перейменувати УГГ в УГС. У 1988 році я був ще у Сибіру на засланні, але Михайло Горинь від імені групи активістів запропонував мені очолити спілку. Я погодився, хоч спитав, який зміст мене обирати. Горинь сказав, що, можливо, після оприлюднення Декларації принципів нас усіх посадять. На це я сказав, що у такому разі я готовий повернутися в тюрму, бо моя фуфайка ще смердить камерою. У липні у Львові організували величезний мітинг і проголосили Декларацію принципів як програму діяльності. До Виконавчого Комітету ввійшли шість осіб: Михайло Горинь, Микола Горбаль, Левко Лук’яненко, Євген Пронюк, Степан Хмара та В’ячеслав Чорновіл. Я ж із заслання повернувся у січні 1989 року і з лютого приступив до виконання безпосередніх обов’язків керівника.