Він спохмурнів і додав:
— Але прислів'я лишається в силі. Бо то був лише жарт, який нагадав про різноманітність природи і про те, як ще мало ми її вивчили…
І професор Кроумен подумав, що людина ставить мільйони експериментів у своїх лабораторіях, а природа ставить їх щогодини, щомиті в мільйони разів більше. Адже вона сама — лабораторія, і кожен її подих — дослід. І щоразу, коли людині вдається розгадати, збагнути й відновити цей дослід, вона стає трошки сильнішою і вищою…[3]
Х=
Рівняння не виходило. Сума кутів — X — збільшувалася до безконечності. Я перевірив розрахунки на інформаційному універсалі. Він не виявив помилки й підтвердив мої дані.
І все-таки рівняння повинно було розв'язуватись. Мусило. Інакше вловлювача не збудуєш.
— Слухай-но, — сказав мені Володя. — Якщо ти не припустився помилки в розрахунках і певний, що рівняння мусить розв'язуватись, тоді лишається одне: ти чогось не доглянув…
— Чого саме?
Я не дуже покладався на Володю, знаючи його схильність до надмірного філософствування й сліпих експериментів. Я пам'ятав, як одного разу інформаційний універсал почав плутати й молоти казна-що, — і жоден інженер не міг виявити несправність. Кінець кінцем Володя признався: то він сполучив додатковим зв'язком кілька блоків, аби подивитися, що з того вийде.
З «експерименту» нічого не вийшло. Проте Володя не заспокоївся. І зараз він повторив те, що я чув од нього вже не вперше:
— Пізнавати природу нам часто допомагає випадок. І нема чого ждати його. Випадок треба створювати.
— Давай не ухилятися, — обірвав я його.
Він образився, на мить замовк. Потім вийшов з кімнати й повернувся з невеличким ящиком. Вигляд Володя мав жалюгідний, як людина, котра збирається щось просити й заздалегідь знає, що їй відмовлять.
— Я вмонтую цю штуковину в ІУ, а ти йому запропонуєш те саме рівняння розв'язати вдруге.
— Що це за штуковина?
— Новий орган, приймач невідомого виду енергії. Він дає спалах, а за рахунок чого — не знаю.
— Ти вважаєш мене за ідіота? — спитав я. — Ти можеш ручитися, що ІУ не вийде з ладу?
— Ручитися не можу, — признався Володя. — Та великої шкоди це йому не завдасть.
Я сам усе полагоджу потім. Якби спитати про це ІУ, він би мене підтримав.
Інформаційний універсал, мабуть, сприйняв Володині слова як команду. Пролунало його мелодійне дзеленчання:
— Недоцільно. Ризиковано. Я коштую надто дорого. Я потрібний. За мене відповідає він. Можуть навіть вигнати з роботи. Він хоче жити спокійно. Навіщо йому ризикувати?
Володя ледь посміхнувся. Я вдав, що не помітив цього. Невже універсал набув здатності глузувати? Втім, він просто повідомляє свою думку. Це я сприйняв його слова як глузування. Тим більше, що це правда. Я не хочу ризикувати хтозна-чого. Та ще й перед захистом дисертації.
Я відвернувся й поринув у розрахунки. Володя все ще стояв за моєю спиною. Чути було, як він дихає.
— Завтра знову введемо в універсал дані,— промовив я, наче звертаючись до себе. — Знову й знову. Рівняння повинно розв'язуватись.
Володя нічого не відповів, тяжко зітхнув. Я знав, що сьогодні обов'язково залишу лабораторію після нього й накажу вартовому без мене не пускати його до інформаційного універсала.
…Наступного дня ІУ поводився якось дивно. Індикатори спалахували не в тому порядку, як я сподівався.
— У чому річ? — спитав я в інформаційного універсала.
— Тут був той, кого називають Володею, — дістав я відповідь. — Вмонтував у мене нового приймача.
Я простяг руку до вимикача.
— Не треба, — продзеленчав ІУ. — Рівняння розв'язується тепер просто.
— Відповідь, — промовив я, намагаючись говорити спокійно й чітко, інакше ІУ не зрозуміє.
— Зробив помилку, складаючи рівняння. X розширюється до 8341 світлового року. Далі стискається й дорівнює 39, 24, 18 градусам. Плюс деформація об'єму.
Так я й гадав. Нічого путящого з Володиної вигадки вийти не могло, але щось — мабуть, цікавість — змусило мене стриматись і відразу не вимкнути ІУ.
— Такої відповіді не може бути, — виразно сказав я. — Ти все змішав і наплутав. Час і об'єм…
— Це ти виділив у Всесвіті об'єм, час, енергію та інші умовні виміри. Але Всесвіт єдиний. Ти сам знаєш. У ньому немає окремо ні об'єму, ні часу, ні енергії. Рівняння можна скласти ще й інакше. Тоді воно матиме кілька розв'язків. Проте я не можу їх сформулювати, — дзеленчав ІУ. — Ти не заклав у мене слова-позначення, образи. Ти не міг закласти. Не знаєш явищ.
3
Події, описані в цьому оповіданні, вигадані автором. Однак вчені працюють над проблемою вилікування цієї хвороби, і, безперечно, в майбутньому буде знайдено засоби на шляху її подолання (ред.).