Я спіймав себе на тому, що зовсім забув про попередження ІУ, про «великий риск». У цьому питанні все було зрозуміло.
Мені потрібно було з годину, щоб розповісти про все Володі й співробітникам лабораторії. Потім я повернувся до універсала:
— За кілька днів ми дамо тобі нову програму, одночасно розпочнемо експерименти по вживленню проводів собакам та мавпам. Потім оперуватимуть мене.
— Не забувай, — озвався ІУ, — розряд, нешкідливий для них, для тебе шкідливий.
— То вже мій клопіт, — нетерпляче кинув я. — Замість мене тут лишиться Володя. В разі моєї смерті тебе повідомлять про мою операцію, повідомлять дані про неї, ти врахуєш похибку й визначиш точніше нові, безпечніші ділянки для вживлення проводів. Далі настане Володина черга. Ти зрозумів, ІУ?
— Зрозумів, — сказав інформаційний універсал, і знову в його дзеленчанні пролунали досі незнані нотки. — Я схибив, формулюючи рівняння. X дорівнює тому, чого ви поки що не знаєте.
КРИК ПРО ДОПОМОГУ
— Ви з редакції? Сергій Петрович казав, що ви прийдете. Він зараз у другому кінці будинку. Я передам йому, що ви тут. А вас прошу почекати в його кабінеті. Прямо по коридору, кімната номер сімнадцять.
І вже навздогін лаборант додав:
— Тільки, будь ласка, весь час прямо. Не звертайте на майданчики.
Накульгуючи, я рушив довгим вузьким коридором, схожим на тунель. Страшенно боліло коліно. І я пригадав той день, коли покалічив собі ногу: жовтуватий лід, темна страшна вода… Мій товариш борсається в ополонці, а я перелякався і біжу до берега. І раптом чомусь різко зупиняюсь. Мені соромно. Так само різко повертаю назад.
— Я зараз, зараз…
Лід піді мною вгинається, пружинить. Потріскує. Звуки неголосні, але чую їх виразно.
Зриваю з себе кожуха, кидаю товаришеві, тягну його. І — провалююсь у темну крижану воду.
Я пам'ятаю все достеменно. Як нас рятували, як примусили бігти, щоб зігрітися. Але чому я тоді на березі зупинився? Про що подумав? Може, якщо пригадати, стане легше?
Як я хотів, щоб цей випадок трапився знову. Час нарешті переконатися, чого я вартий.
Та життя моє тече досить спокійно. Доводилося, звичайно, допомагати товаришам, але, щоб це було зв'язано з риском для життя, — такого більше не траплялося.
Я поволі йду, поринувши у спогади. Коридор здається нескінченним. А ось і двері з табличкою «17».
Входжу до невеликої кімнати. У кутку — стіл, два м'яких крісла.
Опускаюсь на одне з них і, розглядаючи кабінет, міркую далі. Відтоді, як я прийшов сюди вперше, тут майже нічого не змінилося. Єдине, що може викликати інтерес, — два апарати з екранами.
У тиші виразно чути хриплуватий стукіт годинника.
Пригадую, як познайомився з Сергієм Петровичем. Він запитав:
— Про що б ви хотіли почути?
— Звичайно, про роботу вашої лабораторії, про найважливіше, — намагаючись тримати себе якомога впевненіше, відповів я. Журналіст я був ще молодий.
— У науковій роботі все — найважливіше. Особливо те, що здається незначним, — зауважив Сергій Петрович, і я не зрозумів, жартує він чи говорить серйозно.
Він удав, ніби не помічає моєї зніяковілості, спитав:
— Ви чули про ритми коливань молекул клітин?
— Якщо молекула коливається, то в неї може бути і ритм, — відповів я, на цей раз не дуже впевнено.
— В неї є ритм, і до того ж досить визначений, — сказав Сергій Петрович. — Властивості молекул багато в чому залежать не тільки від частоти та амплітуди коливань, але й від ритму. Частота може залишатися стабільною, але, коли змінюється ритм, змінюються й деякі найважливіші якості молекули. Ну, а від якостей молекул залежать властивості клітин, тканин, органів.
Він говорив співуче, ледь розтягуючи слова, і його тонкі нервові пальці постукували по столу, ніби по клавішах рояля.
Він розповідав, а я перепитував, з жахом уявляючи, який вигляд ці наукові слова матимуть у моїй статті.
Наша розмова точилася не більш як півгодини, коли його викликали на якусь нараду. Ми домовилися зустрітись сьогодні.
Весь тиждень я мучився, намагаючись придумати більш-менш читабельний початок статті. І, здається, придумав. Тільки чи схвалить його Сергій Петрович? Виймаю записну книжечку, ще раз перечитую:
«Ви, мабуть, помічали, що бігти легше в одному ритмі, ходити — в іншому, стрибати— ще в іншому. Слова легше запам'ятовуються, а іноді й мають більший вплив на слухача, якщо їх вимовляти в певному ритмі. Мелодію маршу легше запам'ятати, ніж речитатив. Наспівуючи пісню або навіть відбиваючи ногою такт, легше щось робити. Варто почути звуки з певним, навіть незнайомим ритмом, і ноги, як кажуть, «самі просяться у танок». Це не випадково. Виявляється, глибинний зміст цього — коливання молекул. Саме ритм коливань — одна з основних якостей всієї природи. Особливо живої. Є ритми народження, збудження, згасання. Взаємодія речовин часто обумовлюється ритмами коливань. Змініть ритми — і ви зміните хід процесу…»