І тут вайлуватий хлопець зовсім несподівано подав Крилатому рятівну думку. Виявляється, ще не все втрачено.
– Вам доведеться трохи прогулятися по тайзі, – гладячи хвору руку, промовив він. – У наших краях є ще один Чилікін. Тільки не знаю, чи він з Криму. Разом один час працювали.
В душі Крилатого зажевріла надія.
– Який же він з себе?
– Невисокий такий, міцний. Волосся темне, хвилясте, очі чорні з іскоркою.
– А де працює?
– Каміння добуває в кар'єрі. Далеченько звідси, вгору по Іртишу. Місце зовсім глухе.
– Нічого, доберемось! – бадьоро вигукнув Крилатий.
НЕСПОДІВАНИЙ ВИКЛИК
Каміння добували для потреб будівництва целюлозно-паперового комбінату. Кар'єр знаходився біля підніжжя крутої гори, на скелястих виступах якої росли вікові сосни. З усіх боків його обступала сувора мовчазна тайга. Тільки розкотиста луна вибухів час від часу тривожила її напружену тишу.
Чилікін, замахнувшись важким молотом, одним ударом розколов на дві рівні частини сіру брилу граніту. Вилицюватий довгов'язий хлопець у старенькій мічманці, що працював поруч, сказав:
– Старайся, салаго, старайся. Ти у нашого начальника записаний як ударник. Дивись, і преміальні підкине. А що? Зайвий карбованець завжди згодиться, по собі знаю.
– І звідки в тебе, Клюев, така жадоба до грошей? – обхопив Чилікін руками великий камінь і перевернув його широким боком догори. Гранітна брила засяяла на сонці міріадами кристалів.
– Чому жадоба? Може, я, між іншим, свою наречену на соцзмагання викликав: хто більше заробить? – скинув хлопець з голови мічманку і витер рукавом вкрите крапельками поту обличчя. – Без матеріальної основи нового життя не збудуєш. Через це у мене й цікавість до солідного заробітку.
Клюєв недавно вийшов з тюрми за поножовщину. Додому він не поїхав, а влаштувався на кар'єрі, щоб зібрати грошей і повернутися в рідне село чесною людиною. У нього була дівчина, видно, дуже хороша. З нею він переписувався, будучи ув'язненим, і тепер збирався одружитися. Клюєву хотілося справити багате весілля, щоб ніхто з односельчан не дорікнув його майбутній дружині, що вона вийшла заміж за непутящого хлопця.
Поряд з Чилікіним на вузькій колії пронизливо і навіть якось сердито свиснув маленький паровозик. Брязнувши буферами, він потяг за собою довгий хвіст таких же маленьких вагонів. Дмитро подивився йому вслід, відчуваючи, як стукає в грудях розгарячіле від роботи серце.
Десь глибоко в душі ворухнулася туга за рідним Сімферополем, матір'ю, заводом «Крьшметровес». «Спіши, паровозику, вези камінчики будівникам! – промовляв він у думках. – А ще було б краще, коли б ти відвіз мене додому…»
Пробили в рейку перерву на обід. Можна було відпочити, скрутити цигарку. Дмитро розслаблено опустився на землю, притулився спітнілою спиною до занімілого транспортера. Через утому, яка здолала його, навіть лінувався витягти з кишені кисета.
– Що, ударничку, запалимо? – присів поряд з Дімкою вилицюватий Клюєв, улесливо зазираючи йому в вічі. – Курить хочеться, аж вуха попухли. Позич, дружок, тютюну на цигарку, а то можу й дуба дати.
– А де ж твій?
Клюєв зітхнув, почухав пальцями небриту щоку.
– Знову програв у карти свій місячний раціон. Тепер коли ще автолавка знову завезе куриво? Доведеться на громадському харчуванні побути…
– На, пали, горе-гравець… – поблажливо посміхнувся Чилікін, протягнувши йому кисет.
Клюєв уміло згорнув цигарку, виплюнув крихти тютюну, витяг з кишені стареньку запальничку, висік вогонь. Дмитро теж запалив, випустив носом дві струминки диму. Полежали мовчки, потім Дмитро зауважив:
– Ти ж казав, що в карти більше не будеш грати, а знову програвся.
– Казати казав, а відвикнути, думаєш, легко? – глибоко затягнувся цигаркою Клюєв і закашлявся. – Міцний тютюнець. Просто горло роздирає, – і знову повернувся до розпочатої Чилікіним розмови. – Зараз я тільки так, жартома можу зіграти в дурня. А знаєш, як раніше різався? Чемодани грошей за вечір вигравав. Не посміхайся єхидно, як теща. Бувало, забредемо з напарником на дальній приїск до шукачів золота, обчистимо їх, а потім гуляємо тиждень, фортуну свою обмиваємо. І по курортах на півдні грали. Теж тільки встигай було зі столу грошики згрібати. Ех, веселі були дні! Через ті прокляті карти й різанина у нас вийшла. Строк одержав. Сам тепер каюся.
– А все ж граєш… – зауважив Чилікін.
– Кину, от побачиш, – гаряче запевнив Клюєв. – Я, дружок, взяв твердий курс на сімейне життя. Да-а! В гості наречену, коли хочеш знати, чекаю. А вона зразу мені кругом скомандує, коли дізнається, що я знову ва-банк ходжу. Вона в мене така. Але ти ж сам знаєш, що на гроші я не граю. Вже покінчено.
– Покінчено, та не міцно.
– Ти дивися, Катерині моїй не бовкни, – стривожено попередив Чилікіна Клюєв. – А то при всіх мені концерт уповільненої дії влаштує. Незручно буде. В газеті ж про мене писали як про передовика. Весь мій авторитет тоді в очах трудового люду лусне. Дівчина вона серйозна. Побачиш, закохаєшся зразу: сама чорнява, а очі так і грають, так і грають. Рідкісний екземпляр кращої половини людства. Вмирає за мною.
Дмитра розсмішило це вихваляння Клюєва. Він іронічно промовив:
– Так уже й помирає.
– Не віриш? – квапливо поліз в кишеню піджака Клюєв і витяг фотокартку. На ній дійсно була зображена красива дівчина з виразними темно-карими очима, золотистою товстою косою і лебединою шиєю. На зворотному боці фотокартки ледь виднівся вилинялий напис:
«На згадку милому Колі на все життя. Пам'ятай і знай, я завжди з тобою. Обмова мені не страшна. Я твоя. Чекаю твого повернення. Катя».
– Ну, що скажеш? – з почуттям неприхованої гордості запитав Клюєв.
– З нею ти людиною станеш, – серйозно відповів Чилікін, повертаючи йому фотокарточку.
– Так-то, ударнику! – сплюнув крізь зуби Клюєв і піднявся з каменя. – Дякую за тютюнець. Міцний, клятий, не те що цигарки. Піду тепер заправлятись: пару тарілок борщу та каші врубаю. А то моя Катюша не любить, коли бачить на мені самі кістки та шкіру. В загс піти відмовиться…
Він попрямував у глиб котлована – високий, у клітчастому піджаку і збитій набік поношеній мічманці, колишній шулер і хуліган, що володів тепер безцінним даром – коханням чудової дівчини. І це кохання, міцне й вірне, допоможе йому стати порядною людиною.
Дмитро зостався сам. Грубувата розповідь Клюєва про свою наречену роз'ятрила його власні рани, збудила спогади про власне недавнє щастя, про перший поцілунок під мерехтливими весняними зорями. Як хороше було тоді стояти на березі великої ріки, відчувати на своїй щоці м’яке дівоче волосся, бачити її миле збуджене обличчя з легким рум'янцем і великі виразисті очі. Ех, Тамара, Тамара!
Дмитро познайомився з нею на будівництві Куйбишевської ГЕС. Ця весела струнка полтавчанка приїхала на велике будівництво з тихого українського села. Вони познайомились якось на молодіжному вечорі. Дівчина була без подруг, він – без друга. Помалу розговорились, разом вийшли з клубу. Дмитро провів Тамару до гуртожитку. А на другий день вона зустріла хлопця на будівельному майданчику, як давнього знайомого. Не помітили, як стали дорогими одне одному. Після зміни він забігав за нею в гуртожиток, і вони вдвох довго бродили на околицях робітничого селища, взявшись за руки, як діти, щасливі, закохані. Коли Дмитро затримувався, вона чекала його на лавочці у скверику будівельників. І тоді бігла назустріч по алеї, радісна й нетерпляча. Вони любили після кіно чи концерту вийти на берег Волги і, обнявшись, постояти над рікою, милуючись її вечірніми вогнями. Там на березі він вперше поцілував Тамару. Дівчина не образилась, не відштовхнула од себе, а навпаки, довірливо пригорнулась до його грудей і ледве чутно прошепотіла: «Люблю». Дмитрові вперше подарувала це трепетне слово дівчина. Він був несказанно щасливий і дуже зворушений. Йому подобалась весела й хазяйновита Тамара, опромінена внутрішнім світлом ніжної краси. Безумовно, вони були б щасливими у житті і для цього мали все: молодість, любов до праці, чисте велике кохання. І як би духовно зріс Дмитро, якби не піддався був малодушшю, не схибив знову… Нелегко було йому кинути будівництво, але він все-таки це зробив. Нічого не сказавши Тамарі, розрахувався і виїхав в інше місце, щоб не кривити душею. Адже приховувати від неї своє минуле він не мав права, а розповісти боявся. Йому здавалося, що Тамара відвернеться од нього. От він і втік від свого щастя, раптовим від'їздом розрубав складний вузол своїх відносин з Тамарою.