– А тому, – чітко промовив Крилатий, пильно вдивляючись в обличчя співбесідника, – що деякі подробиці, зв'язані із смертю Ключини, стали відомими, коли вас в Євпаторії вже не було. От про нові факти ви й не могли знати… А вони не зовсім приємні…
Проте цей натяк не справив на Чилікіна того враження, на яке розраховував Крилатий.
– Власне кажучи, це суті справи не змінює, – розім'явши в пальцях згаслу цигарку, байдуже промовив Чилікін. – Ключина все одно вже не воскресне.
Очі хлопця при цьому злегка посмутніли.
– Воскреснути, звичайно, не воскресне, – погодився Крилатий, – але його мати і громадськість мусять знати істинну причину смерті вашого друга. Радянське правосуддя твердо дотримується правила: жоден злочин не мусить залишатися не викритим. Вам це відомо?
– Криміналістикою, на жаль, не цікавлюсь, – якось криво посміхнувся Чилікін. І глузливо додав: – Ми люди темні, звідки нам знати…
Крилатий наче не почув останніх слів… «Що ж, хай розігрує з себе дурника, коли йому так хочеться. Але відверто ми все-таки поговоримо».
І Крилатий попередив Чилікіна:
– Сподіваюсь, ви розумієте всю важливість нашої розмови. Мені потрібна повна відвертість і щирість у ваших свідченнях.
– Можете в цьому не сумніватися, – серйозно запевнив Чилікін і тут же запитав: – Пробачте, ви давно працюєте слідчим?
На обличчі Крилатого промайнув подив. Чи не зважиться цей хлопець на щось несподіване? Тримається він надто вільно… Проте на питання слідчий все ж відповів:
– Працюю я в прокуратурі не дуже давно, всього третій рік. Ви задоволені?
– Цілком, – хитнув головою Чилікін. І додав: – Значить, ще не встигли зачерствіти.
Така відвертість сподобалась старшому слідчому. Він невимушено розсміявся. Це зовсім непогано, що Чилікін не боїться його. Легше буде вести допит.
Але темноокий співбесідник, який сидів перед Крилатим, дивився на все це інакше. Він гірко роздумував про те, що молодий слідчий, майже його ровесник, видно, чудово почуває себе в житті, в той час як він, Чилікін, досі не знайшов у ньому місця. Йому хотілося голосно крикнути про це білявому красеню із Сімферополя, щоб хоч цим криком заглушити гнітючу тугу. Та сам засоромився свого нерозумного бажання, яке ні до чого не привело б, а тільки загострило б почуття власної безпорадності. Тому Чилікін зовсім несподівано, з якимсь роздратуванням вигукнув:
– Так що вас цікавить? Запитуйте.
Крилатий зразу вловив цю нову інтонацію в голосі хлопця.
«Що це з ним?» – здивувався він.
І щоб не руйнувати народженої атмосфери простоти і довір'я, він по-дружньому сказав:
– Цікавить мене, Дімо, багато чого. І хотілося б, щоб ви були відвертими зі мною. Тоді нам буде легше. розібратися в усьому. Поясніть, наприклад, чому ви так раптово покинули навчання в технікумі і виїхали з Євпаторії? Адже, наскільки мені відомо, ви дуже хотіли стати викладачем фізкультури?
– Так, це правда. Заради цього навіть підробив атестат, – з якоюсь злісною правдивістю промовив Чилікін.
Крилатий не чекав такої відповіді. Він думав, що Чилікін почне відмовлятися, коли почує про підробку документа. А вийшло навпаки. Сам сказав про це без найменшого натиску.
– Ви самі підробили атестат? – поцікавився Крилатий, не випускаючи з рук нитки розмови.
– Яка різниця! – з болем сказав Чилікін. – Того, хто підробив, тут немає.
– Ви маєте на увазі вашого випадкового приятеля Жоржика, племінника двірнички? З яким ви випивали?
– Вам і про це відомо? – похмуро посміхнувся Чилікін, і в його великих виразистих, як у матері, очах на мить промайнула злість.
– На жаль, так, – піднявся з-за столу Крилатий і підійшов до вікна. Звідти було видно кар'єр і непрохідну тайгу навколо нього. Пройде небагато часу, і цей дикий глухий край підкорить собі людина.
– Даремно ви за атестат чіпляєтесь, – почувся раптом голос Чилікіна. – Мені здається, держава не мала ніякої втрати від того, що я вступив до технікуму з підробленим документом.
– Тут не про втрату мовиться, – відвернувся од вікна Крилатий.
– А про що? – допитливо глянув на нього Чилікін.
Крилатий, обережно підбираючи слова, якомога переконливіше намалював ситуацію, яка складалася в ході повторного слідства, зважаючи на підробку атестата, раптовий від'їзд Чилікіна з Євпаторії, відчужену поведінку, а також далеко не бездоганне минуле.
Чилікін, схиливши голову, уважно вислухав слідчого і, коли той докінчив, розсудливо мовив:
– На вашому місці я зробив би такі самі висновки. Але повірте мені, у смерті Ключини я не винен. В чому винен – признався сам. А чужий гріх брати на душу не збираюсь. Та й прямих доказів проти мене у вас немає.
– Добре, – відсунувши вбік протокол, сказав Крилатий. Взяв нову цигарку, намацав на столі сірники, запалив. – Тоді давайте разом поміркуємо, так би мовити об'єктивно, про смерть вашого друга. Але при умові, звичайно, не приховувати істини.
– Давайте, – погодився Чилікін і теж запалив.
Їх бесіда мала дружній характер. І яке б питання не ставив Крилатий, Чилікін відповідав на нього спершу скупувато, а потім все охочіше, детально пригадуючи події. Виходило це в нього просто, щиро і правдиво. Своєю невимушеністю, прямотою, манерою триматися він зовсім не нагадував людину, на совісті якої міг лежати важкий гріх за передчасну смерть товариша.
Але часом обличчя його ставало напруженим і похмурим, в рухливих губах, у погляді, голосі відчувалося щось приховане і затаєне. І в такі хвилини Крилатий розумів: ще не знайдено ключ до тайників душі співбесідника. «Як встановити контакт сердечності, щоб Чилікін відчув до мене повне довір'я, без якого не можуть бути успішними наслідки допиту?» – думав він, дивлячись на Чилікіна, туманний погляд якого блукав за вікном.
Крилатий намагався вловити, які думки і спогади могло викликати в душі цього незрозумілого юнака сибірське осіннє небо.
Та ці хвилини були короткочасними. Чилікін знову повертався до реальної дійсності, підтримував розмову, охоче давав пояснення, час від часу просячи дозволу запалити.
Крилатий давав йому цигарки, тримався просто, як з рівним, і взагалі робив усе, щоб прихилити хлопця до себе.
І Чилікін, здавалося, все більше довіряв йому, дозволяв собі інколи навіть сказати дотепне слівце, розповісти анекдот. В ході допиту Крилатий переконався, що має справу з людиною тонкого розуму і твердого характеру. Якось інтуїтивно він відчував, що Чилікін знає про справжню причину смерті Ключини, хоч жодним натяком цього не виявляє.
Перший допит показав, що горішок попався міцний.
ПРИЗНАННЯ
Вранці вони зустрілися знову, в тій же порожній кімнаті з двома стільцями і столом. Знову багато палили і говорили.
З приводу смерті товариша Чилікін весь час повторював одне: мовляв, той був п'яний, падав у сінях, помер від удару головою в стіну. Тільки подавалося все це щоразу в іншій словесній інтерпретації.
Як і на першому допиті, Чилікін відповідав логічно, правдиво. Він наче нічого не приховував, що йому було відомо, але й не розповідав головного. А переконливих незаперечних фактів, що могли б викрити його, змусити признатися, у Крилатого не було. Хоч бери сідай і пиши висновок про припинення справи.
Та про такий безславний кінець слідства Крилатий не хотів і думати. Внутрішнє чуття і логічні висновки, зроблені ним при повторному розслідуванні євпаторійської справи, підказували йому, що Чилікін не такий уже й невинний, яким він прикидається на допитах. Гріх на душі має, це факт. Правда, міра його провини поки що залишалася невідомою. І тому треба було за всяку ціну змусити його розповісти всю правду!
І Крилатий вирішив вдатися до свого основного козиря – обмовки Вітковського. Цікаво, яка буде реакція? Невже і це не допоможе? А втім, Чилікіна й справді не так просто вразити. Можна було навіть позаздрити самовладанню і витримці цього зовсім юного хлопця.