Та слідчий не знав, якими зусиллями підтримував Чилікін цей зовнішній спокій. Не передбачав він і того, що нерви його співбесідника не витримають до кінця допиту. Безсонна ніч, проведена Чилікіним в болісних роздумах, стала Крилатому несподіваною помічницею у веденні слідства.
Чилікін з'явився на допит змарнілий, блідни. Вигляд у нього був нервовий, змучений. Під час розмови живий вогник в його темних очах спалахував рідше і зразу ж згасав. Вуста весь час здригалися, втративши колишню твердість.
Зміна настрою Чилікіна особливо стала помітна в кінці бесіди, яка дуже стомила їх обох. Чилікін сидів на краю стільця з виглядом людини, що стомилася після важкої дороги, але ще має йти далі, хоч і проти власного бажання. Крилатому здавалося, що його співбесідник навіть схуд за час останньої розмови.
– Ви погано себе почуваєте? – співчутливо запитав Крилатий, подаючи Чилікіну нову пачку «Бєломора». – Паліть, тільки це вже омські.
– Дякую. Щось не хочеться, – відмовився той. – Голова й так тріщить.
– Мабуть, не виспались?
– Я взагалі не спав.
– Даремно… Вночі треба відпочивати.
– Можливо… Кому це вдається, – якось сипло промовив Чилікін і, потерши пальцями чоло, втомлено запитав: – Ще будете допитувати?
– Доведеться… Адже ми з вами ні до чого конкретного так і не домовились, хоча вже розмовляємо стільки часу. Та й протокол ви не підписали, – поклав Крилатий перед ним кілька сколотих скріпкою аркушів, списаних каліграфічним почерком. – Прочитайте все уважно, може, щось зайве виявите, може, дещо захочете додати…
Чилікін мляво присунув до себе протокол, взявся читати. Та не дочитавши й до половини, розмашисто підписався і, дивлячись вбік, буркнув:
– Все вірно. Додати мені нічого.
І тут Крилатий вперше підвищив голос.
– Послухайте, Чилікін, – сказав він, – адже все, що тут написано – неправда! Ви ці два дні морочили мені голову, водили за ніс, коротше кажучи, брехали! І не дивіться на мене такими невинними очима. Я все це відчував і терпляче чекав, коли ж, нарешті, прокинеться у вас совість? А ви…
Крилатий якось гірко скривив рота і замовк, не знаходячи потрібних слів, щоб сказати все, що накипіло у нього на душі.
– Можна взяти цигарку? – раптом потягся до пачки Чилікін.
– Паліть! – Крилатий теж запалив. – Так от, будемо ставити крапки над «і». Вітковський сказав…
– Неправда! – вигукнув Чилікін і зразу став злим, колючим, як їжак. – Ви мене не залякаєте! Ні! Я не таких слідчих бачив! Знаю ваші витівки. Вітковський не міг наговорити на мене. Володька не такий…
Ясно-сині очі Крилатого потемніли.
– Неправда, кажете? А чи відомо вам, що судово-медична експертиза зробила невірний висновок про травму Ключини і що слідчий Туликова помилилася? Нами встановлено, що тріщина в черепі Ключини утворилася зовсім не від удару головою об м'яку штукатурку стіни…
І тут туга й страх, які так довго приховував у собі Чилікін, вирвалися назовні, засліпили його гнівом і люттю.
– Досить! Я більше не можу! Я все розповім, усе! Нічого не приховаю, тільки б швидше позбутися цього страшного тягаря. Він душить мене…
Крилатий мовчав, і тільки жовна, що видавалися на вилицях під білою шкірою, показували, з яким напруженням ловив він кожне слово.
Але істерика, що так раптово проявилася, швидко пройшла.
Чилікін зразу розм'як, несподівано став на диво балакучим.
– Так, я брехав вам і слідчому Туляковій. За моїм проханням приховував правду і Вітковський. Я просив його це зробити, і він погодився мовчати заради нашої дружби. Я боявся суду, боявся потрапити в тюрму, через те і заплутав слідство. Та від власної совісті, виявляється, сховатися неможливо. Я переконався в цьому раз і назавжди. Беріть вашу ручку і записуйте. Запевняю вас, тепер не буде жодного слова брехні. Тільки я вас прохаю: знищіть попередній протокол. Мені соромно за мою малодушність. Розірвіть, будь ласка…
– Цього я не можу зробити, – тихо промовив Крилатий, здивований цією несподіваною вимогою.
– Боїтеся одержати догану? – гірко промовив Чилікін. – А я думав, що ви відвертіший, більш душевний, ніж інші стражі закону. Виявляється, одного поля ягода. Теж тримаєтесь за папірець…
Крилатий добре розумів критичне положення, в якому він опинився Якщо не виконати прохання Чилікіна, не розірвати протокол, то між ним і допитуваним знову може постати стіна відчуження, яка тільки-но рухнула. А з другого боку, він, юрист другого класу, не міг піти на компроміс з совістю, порушити службовий обов'язок і знищити документ слідства. Коли б він це зробив, то втратив би всяку довіру держави.
– Я не тримаюсь, як ви говорите, за папірець, – стримано відповів він на репліку Чилікіна, і гіркі зморшки затьмарили його чоло. – У кожної людини є обов'язки, які вона не може порушити морально…
Чилікін, мабуть, збагнув, що вимагає від слідчого неможливого. Він глибоко затягнувся, потушив цигарку і байдуже махнув рукою.
– Ну що ж. не можете, то не рвіть, обійдеться. Але знайте, ви друга в моєму житті людина, перед якою я розкриваю всю свою душу. Навіть матері ніколи не розповідав я того, що ви зараз почуєте. Тільки одному дуже близькому другові повідав я колись про себе. А він… потім мене провчив… Правда, дуже дорого поплатився. Але про це пізніше…
– Може, вам потрібно трохи відпочити, зібратися з думками? – запропонував Крилатий, бачачи, як нелегко було Чилікіну розпочати свою сповідь.
Але той, напевне, зумів взяти себе в руки.
– Дякую, краще вже зразу…
Крилатий і не здогадувався, що виявленням цієї елементарної людської чуйності він викликав у Чилікіна остаточну прихильність до себе. Обличчя його зразу наче проясніло, зміцнів голос. Він присунувся до столу, поклав на коліна сильні руки, руки робітника, який любить працю.
– Пишіть, – сказав Чилікін, задумливо дивлячись за вікно, де тривожно шуміла тайга.
З ЧОГО ВСЕ ПОЧАЛОСЯ
– Якби я не потрапив до технікуму фізкультури, – почав свою розповідь Чилікін, – вам не довелося б їхати на це побачення в Сибір, і взагалі життя моє склалося б зовсім інакше. Досі я, напевне, був би вже першим слюсарем. Навчався б в індустріальному технікумі, жив би разом з матір'ю, якій я так і не віддячив нічим хорошим за своє народження. Зустріч з Володимиром Вітковським і його товаришем по Керчі Іваном Ключиною, з яким я теж здружився, і визначила мій дальший життєвий шлях.
Крилатий слухав Чилікіна уважно і, здавалось, спокійно, не перебивав питаннями чи зауваженнями, тільки час від часу схилявся над протоколом, вписуючи в нього одну чи дві фрази.
Чилікін, видно, відчув, що молодий слідчий не байдужий до його долі, що він бажає йому тільки добра, і тому нічого не приховував у своїй розповіді, розуміючи, що це єдиний шлях до врятування.
Місто, куди потрапив Чилікін для проходження військової служби, сподобалось йому. Це гомінливе, зелене місто, з легким нальотом азіатської екзотики, трохи нагадувало собою Ашхабад, який Дмитро добре запам'ятав ще з дитячих років. У цьому розпеченому гарячим сонцем місті у нього був вірний дружок Павка Горін, який втік на фронт до батька. Там же у Дмитра трапилася неприємна подія з продовольчими картками, що могла закінчитися для-нього зовсім погано.
В перші дні своєї служби в полку Дмитро дуже нудьгував за Сімферополем, заводськими хлопцями, часто згадував матір, а також майстра Червонцева, який став для нього другим батьком. Та листів нікому не писав, як і раніше, коли доля закидала його далеко від дому.
Хоча в шостій стрілковій роті, куди зарахували Чилікіна, хлопці зібралися бойові, дружні, та й самі умови армійського життя згуртовували і зближували людей, все ж Дмитро у близьких стосунках ні з ким із своїх однополчан не був. Тримався якось осторонь, що, звичайно, й обтяжувало його.