— Якийсь… Ви кажете не якісь, а якийсь… Я вам не дозволю…
Комісар м'яко поклав йому на плече руку:
— Бідолашний мій хлопче, я ж іще нічого не сказав вам, саме вам! Де граф? Прочитайте папірця уважно, віддасте трохи згодом…
В очах Метейє блиснув переможний вогник.
— Граф сперечається з управителем про гроші… Ви знайдете його в бібліотеці!
Священик і лікар ішли попереду, і Мегре чув їхню розмову:
— Та ні, панотче, це гуманно! Навіть архігуманно! Якби ви хоч трохи зайнялися психологією замість текстів святого Августина…
Гравій рипів під ногами в чотирьох чоловіків, що неквапливо звернули до вкритих інеєм сходів під'їзду.
Розділ IV
МАРІЯ ВАСИЛЬЄВА
Мегре не був всюдисущий, а замок був чималий, тому комісар мав лише приблизне уявлення про події цього ранку.
Була та пора, коли в неділю та свято селяни, ошатно вбрані, не квапляться йти додому й хочуть якомога довше побути на людях, на сільському майдані або в корчмі. Дехто вже був напідпитку. Решта голосно розмовляли. А дітлахи в тісних костюмчиках із захопленням поглядали кожен на свого тата.
Блідий Жан Метейє піднявся на другий поверх замка, де за одними з дверей хтось ходив сюди й туди.
— Якщо бажаєте, можете приєднатися… — запросив священика лікар і повів його до кімнати небіжчиці.
Через весь перший поверх вів широкий коридор. До Мегре долинав приглушений гамір. Йому сказали, що граф де Сен-Ф'якр і управитель сидять у бібліотеці.
Він рушив туди, та штовхнув не ті двері й опинився у вітальні. Двері, що вели звідси до бібліотеки, були відчинені. У люстрі в позолоченій рамі він упізнав молодого графа, що сидів край робочого столу з пригніченим виглядом, і управителя, що впевнено й міцно тримався на своїх коротких ногах.
— Ви повинні вже були зрозуміти, що наполягати тут аж ніяк не варто, — мовив Готьє. — Сорок тисяч франків!
— Хто відповів мені по телефону?
— Звичайно, пан Жан!
— Нахаба! Навіть не переказав матері мого прохання!
Мегре кахикнув і зайшов до бібліотеки.
— Про яку телефонну розмову ви говорите?
Моріс де Сен-Ф'якр відповів не вагаючись:
— Про ту, що я мав позавчора з замком. Як я вже вам казав, мені потрібні гроші. Я хотів попросити в матері потрібну суму. Але отой… отой… Зрештою, отой пан Жан, як його тут усі називають…
— Відповів вам, що тут нічим не зарадиш? Одначе ви приїхали сюди…
Управитель дивився то на графа, то на Мегре. Граф зіскочив зі столу, на якому сидів досі.
— Я запросив сюди Готьє зовсім не для того, щоб говорити про це, — сказав він збуджено. — Я не приховав від вас реального стану речей, комісаре. Завтра на мене буде подано позов. Цілком зрозуміло, що після смерті матері я єдиний її спадкоємець. Отож я попросив Готьє знайти сорок тисяч франків до завтрашнього ранку… Та виходить, що це неможлива річ…
— Абсолютно неможлива! — підтвердив управитель.
— Інакше кажучи, я нічого не доб'юся, поки в цю справу не втрутиться нотаріус, який може зібрати зацікавлених осіб лише після похорону. Та Готьє каже, що все одно важко буде знайти позичку на сорок тисяч франків під заставу майна, яке лишилося. — Граф ходив сюди й туди. — Все ясно? Отож! Може статися й таке, що мені не дадуть закінчити жалобу… Справді… Іще одне запитання… Ви говорили про злочин… Отже…
— Офіційного звинувачення нема і, очевидно, не буде, — сказав Мегре. — Отже, судова палата у цю справу не втручатиметься…
— Залиште нас самих, Готьє!
Коли управитель вийшов, він сумно повторив:
— Ви говорили про злочин.
— Про злочин, який не стосується поліції!
— Поясніть… Мені починає здаватися…
Але тут із холу долинули жіночий голос і бас управителя. Граф нахмурився, підійшов до дверей і рвучко розчинив їх.
— Марія? То що тут сталося?
— Морісе, чому мене не пускають сюди?.. Я цього не потерплю! Цілу годину просиділа в готелі…
Марія Васильєва говорила з дуже помітним іноземним акцентом. Вона приїхала з Мулена в старенькому таксі, яке стояло зараз у дворі.
Це була висока, вродлива жінка. Волосся біляве, певно, фарбоване. Перехопивши допитливий погляд Мегре, вона легко перейшла на англійську мову. Граф теж відповідав їй по-англійськи.
Вона запитала, чи дістав він гроші. Той відповів, що про це вже не може бути й мови, що його мати померла і що Марії треба повернутися до Парижа, куди він незабаром теж приїде.